У творчості Ф. Тютчева і О. Мандельштама, а є твори з однаковою назвою «Silentium». «Чи пов’язані вони між собою? Чи це просто збіг?» – питання, що закономірно виникають, коли читаєш однакові заголовки. Насправді, уважний читач помічає відмінність вже в назві: «Silentium» (О. Мадльденштам ) і «Silentium!» (Ф. Тютчев). Знак оклику підказує, що поет наказує або просить мовчати (з латинського «silentium» – «мовчи»).
Тютчев Ф. написав вірш «Silentium!» в 1830 році. Саме цей твір засвідчив, що на літературному небосхилі спалахнула ще одна зірка. Насправді, поет не збирався публікувати вірш, адже ранні твори він писав для себе. Надрукувати його в журналі Тютчева умовив товариш по службі. Вважається, що «Silentium!» адресовано дружині Федора Івановича Елеонорі. Він дуже любив жінку, але боявся, що відносини зруйнуються, тому і наполягає на мовчання.
Ключовий образ вірша – ліричний герой, закликає невидимого співрозмовника мовчати. Він стверджує, сто всі свої почуття та мрії потрібно таїти в «сердечній глибині». Ними можна милуватися, але розмови про них – табу. У другому куплеті герой аргументує свою позицію. Він вважає, що інша людина нездатний зрозуміти твою душу, а висловлена думка перетворюється на брехню.
В останній строфі ліричний герой вчить, як «жити в собі самому». Виявляється, потрібно просто зрозуміти, що душа – це цілий світ, який оглушается зовнішнім шумом. Тільки вночі можна зануритися в себе, адже денні промені розганяють потаємні думки людини. Заглибленість у себе, відстороненість від натовпу – ознака романтичного героя. Незважаючи на те, що вірш «Silentium!» звернено до жінки, невидимого співрозмовника автор представляє як чоловіка. Мабуть, таким чином, автор намагається завуалювати життєву складову.
О. Мандельштам написав твір «Silentium» в 1910 році. Дослідники затверджують, що Осип Емільович був шанувальником творчості Тютчева, тому даний вірш вважається відсиланням до однойменного Тютчевскому творінню. Тим не менш, змісту вірша зовсім інше. Від Тютчева Мандельштам взяв хіба що «суворість».
Тютчев Ф. був представником романтизму, О. Мандельштам ж вибрав класицистичну тему. Він розповідає про народження Афродіти. Перші рядки описують час, коли вона ще не народилася». Все живе навколо завмерло в очікуванні, навіть моря дихають. Ліричний герой закликає до мовчання, щоб уста знайшли «первісну німоту» і не порушували урочисту тишу. В останньому куплеті герой просить Афродіту залишитися піною. Мабуть, він хоче, щоб благодатна тиша тривала вічно.
Незважаючи на однакову назву, вірші абсолютно різні і за змістом, і за композицією, і за художньому оформленні. Тендітну зв’язок між віршами встановлює тільки мотив тиші. Обидва твори слід читати в контексті біографій Ф. Тютчева і О. Мандельштама.
