В рамках популярного у другій половині 20 століття літературного напряму – сільської прози – працював і відомий прозаїк Федір Абрамов. Будучи вихідцем з маленького селища Архангельської області, він чудово розумів проблеми села і її жителів, і саме цю тему висвітлював у своїй творчості.
Твори Абрамова зустрічали нападки цензури і довгий час не були знайомі читачеві. Так сталося і з повістю «Поїздка в минуле», про яку ми сьогодні будемо говорити. Написана вона була в 1974 році, а ось опублікована, через цілих 15 років.
Основна тема повісті – психологія людей, що пройшли війну.
Так про що саме говорить автор на сторінках «Подорожі в минуле»?
Абрамов яскраво і правдиво показує, яким чином партійна політика впливала на самих звичайних пересічних громадян. У тому історичному періоді, який описує письменник, відбулося розкуркулення селян. Ця подія залишила незгладимий слід у долях багатьох мільйонів людей. Воно просто зруйнувало їх життя.
Жити краще за інших і мати хоч якийсь достаток було небезпечно. Так як за це відразу ж призначалася посилання на північ, а все майно ліквідувалося.
Абрамов пропонує нам познайомитися з такими проблемами, що охопили Росію того часу, як колективізація, розкуркулення, повсюдне пияцтво, фанатизм.
Весь сюжет повісті будується навколо образу головного героя – Микши Кобиліна. Такий вибір зараз викликав би багато питань, але для того часу це було виправданим.
Познайомимося ж докладніше з цим героєм. Микша – конюх, люблячий випити. Він впевнений в тому, що його рід складається з чесних та благородних людей. Вони – прихильники революції. Прикладом для наслідування для нього завжди були дядьки. Саме їх вчинки він брав за основу своєї поведінки. А ось до батька він ставився зовсім інакше, і навіть змінив його прізвище.
Таке сліпе поклоніння характерно для радянської епохи. Ідеологія ставилася в главу кута. Головний герой до кінця так і не розумів, на кого він дорівнює. Причому, йому намагалися розповісти, хто такі ці самі дядьки, але він не вникав, бо навіть слухати нічого не хотів. Можливо, всьому виною була ще й пропаганда обласного музею. Яким же гірким стало розчарування, коли з’ясувалася вся правда.
Дядько Мефодій став винуватцем покалічених життів багатьох людей. І його смерть не стала спасінням численних прижиттєвих гріхів. Місцева мешканка розповідала Микше, що Мефодій брав участь у масових стратах. Був ще один дядько – Олександр. Дізнатися правду про нього стало для Микши ще великим випробуванням.
Довгий час герой не знав, яка причина смерті дядька Олександра. Дізнався про неї Кобилін абсолютно випадково. І сталося це так: Микша проводжав незнайомця до селища Курзия, вже давно покинутого. З зав’язався розмови він дізнався, що попутника звуть Кудасов, що його сім’я була заслана на північ. А з сестрою сталася справжня трагедія, що змінила і життя самого незнайомця. Дівчина рано почала працювати, в 15 років, в її обов’язки входило прибирання в комендатурі. Саме там дівчину зґвалтував дядько Микши, Олександр. А попутник, якого супроводжував наш герой, убив його за це злочинне діяння.
Але все ж звернемося знову до основного сюжету повісті «Поїздка в минуле». На сторінках цього твору Абрамов у всій красі розкрив жорстку процедуру розкуркулення. Чому ж автор так детально зображує цей момент, показуючи дрібні складові. Вся справа в тому, що письменник з малих років бачив лишенцев, їх вислали в Архангельську область, на батьківщину прозаїка.
Абрамов показує найбільш часто виникають ситуації – бійки і сварки між корінними жителями і раскулаченными переселенцями. Микша був ще зовсім молодий, але все ж не відставав від дорослих – приймав участь у всіх акціях, які організовували його дядьки. навіть не віддаючи собі звіту, чому, він ненавидів колишніх куркулів. Без нього не проходили і бійки. Залишилася навіть відмітина – зламаний ніс. Пізніше з’ясується ,що травичку Микше завдав той самий Кудасов. У розмові з ним з’ясовується багато різних, часом не дуже приємних подробиць.
Цю розмову під час шляху до покинутого селища ми сьогодні не раз згадували. Так як же вона вплинула на Микшу? Які він зробив для себе висновки?
Абрамов ставить свого героя перед важким вибором.
«Поїздка в минуле» – твір про те, як з’ясування істини може вплинути на людину, як правда розставляє все по своїх цим місцям.
Звичайно, кожен бажає знати, як все було насправді, але у випадку з головним героєм повісті це впізнавання стало важким випробуванням.
Розлучившись з Кудасовым, Микша мучиться тим, які його родичі, він навіть не хоче йти додому. Найбільше Кобиліна пригнічує той факт ,що заради них він зрадив самого головного в житті людини – батька. Микша з усією виразністю розуміє, що був не прав, що даремно так вчинив з батьком.
Охоплена усвідомленням дійсного положення справ і мучаемый совістю Микша йде на могилу батька, де замерзає. Батька головного героя поважали у селищі, він був чесним і працьовитим, не таким, як дядьки. Можна було б повернутися і все змінити? Але ні, вже занадто пізно. Час не можна повернути назад. І батька вже не повернеш, не покаєшся в тому, що вчинив неправильно. У тому, що зглупив, пішов на поводу у жорстоких і страшних людей.
Важка правда справжнім тягарем лягла на плечі Микши. Він не може винести її ваги. Істина вбила його. Повернутися додому і зробити вигляд, що нічого не сталося, герой не може. І жити з цим гнітом теж.
Закінчуючи свій твір, можна зазначити, що повість Федора Абрамова «Поїздка в минуле» цікава з історичної точки зору. У ній представлені події такими, які вони є. На них немає і нальоту радянської ідеології. Тому-то повість і не були надруковані за життя автора. Це було б небезпечно. Хоча вона була оцінена досить високо.
«Поїздка в минуле» – твір, цікавий і в наш час, воно робить істотний вплив на сучасних читачів, примушує задуматися над своїми діями.
