Роман Михайла Олександровича Шолохова «Піднята цілина» рясніє різноманіттям незабутніх образів, одним з таких став портрет комуніста, всією душею відданого партії, Макара Нагульних.
Цього героя відрізняє сліпе слідування ідеї всесвітньої революції, він до мозку кісток відданий партійним справі. Різкий і поривчаста, Нагульнов у всіх ситуаціях проявляє нетерпіння. Це пов’язано, в першу чергу, з тим, що досягти загального щастя і благополуччя цей чоловік хоче тут і зараз, і нічого чекати він не має наміру.
Всі вороги радянської влади – його особисті вороги, до них він відчуває почуття пекучої ненависті. А головне зло ситуації Макар бачить в наявності приватної власності, тому-то від неї і необхідно позбутися.
Заклик Семена Давидова об’єднати все в колективне господарство Нагульнов сприймає з захопленням. Він вважає цю думку не просто вірною, а істиною в останній інстанції. Тоді, здається Макару, настане справжня чарівна життя.
Нагульнов був учасником громадянської війни, навіть має орден. Колективізація на Дону – це новий бій для Макара, і він кидається в цю безодню з відвагою і рішучістю довести розпочату справу до кінця.
Макар Нагульнов – людина з романтичною натурою, його тягне за собою світла мрія про скоєння світової революції. Але часом цей герой забуває про дійсність, робить неймовірні вчинки, як, наприклад, абсолютно не проти розстрілювати за забій худоби.
Нагульнов не знає сумнівів, він діє за велінням хвилинного пориву, тому нерідко робить грубі помилки, тим самим не допомагаючи, а, навпаки, завдаючи шкоди справі колективізації.
Макар не знає грамоти. Людина він дуже імпульсивний, різко і швидко реагує на всі провокації з боку опонентів. Так, наприклад, кидається в бійку з Банніков, який пропонує віддати хліб свиням, а не засипати його в комору для громадського користування. І жарти над тим, що так дорого його серцю, Макар абсолютно не терпить. Знову ж таки з Банніков у нього виходить сварка через глузувань останнього над соціалізмом.
Правда, не все так однозначно в характері Макара Нагульнова. Помилки свої він вміє визнавати. З плином часу герой розуміє, що необхідно зміцнювати створене колективне господарство, а не сліпо гнатися за відсотками та цифрами.
Що стосується особистого життя, то в романі є сцени, які відображають і ці моменти життя Нагульнова. Макар закоханий в Лушку, причому глибоко і сильно, хоча намагається приховати почуття за напускною суворістю. Але вчинки говорять вірніше слів. Нагульнов звільняє дівчину від арешту, дозволяючи їй уникнути відповідальності.
Смерть Макара була такою ж швидкою і сумбурною, як і вся його життя. Він необачно кинувся на ворогів радянської влади і загинув. Автор скупо описує цей момент, але все ж відчуваються гіркі й сумні нотки в його нечисленних словах. Тепер по Нагульному і Давидову буде шелестіти, пшениця, та дзвеніти по камінню безіменна річка, що бере свій початок з верхів’їв Гремячьего Лода. І все.
