Хрестоматійне твір «Я пам’ятник спорудив собі нерукотворний» відноситься до пізнього періоду творчості А. С. Пушкіна. Воно вийшло з-під пера в серпні 1836 р.. Життя поета в цей час позначився серйозними труднощами: цензура ретельно перевіряла кожне його вірш і багато з них не допускала до публікації, критики залишали негативні відгуки, відносини з дружиною теж погіршилися. Тим не менш, Пушкін продовжував працювати, піднімаючи актуальні проблеми, в тому числі і проблему поета і суспільства.
Відомо, що автор читав Пам’ятник» на балу, влаштованому на честь Нового року. Через півроку поет був убитий на дуелі. Рукопис вірша була знайдена після смерті Олександра Сергійовича. Василь Жуковський, якому передали чернетка, вніс деякі корективи у вірші і опублікував твір в посмертному збірнику віршів А. С. Пушкіна.
Подібні вірші-пам’ятки відомі у світовій літературі ще з часів Гомера. У вітчизняній літературі вони стали популярними в XVII столітті. Найбільш відомі «Пам’ятники» Р. Державіна, Ст. Капніста, М. Ломоносова, А. Востокова. Дослідники вважають, що А. С. Пушкін перефразував вже існуючі твори, але їх думки з приводу джерела розділилися. Більшість літературознавців впевнене, що згаданий вірш – подражаніє Горацію, у творчому доробку якого є твір «Exegi monumentum».
Сучасники Олександра Сергійовича прийняли його шедевр прохолодно, дехто навіть з осудом. Багато хто вважав, що в даному вірші автор вихваляв особисті заслуги і таланти, маючи зухвалість поставити себе вище інших.
Зовсім інакше вважали близькі друзі Пушкіна, стверджуючи, що твір не інакше, як самоіронія, епіграма, адресована самому собі. Цю позицію, наприклад, відстоював Петро Вяземський. Він говорив, що Пушкін під словосполученням «пам’ятник нерукотворний» мав на увазі не твір, а своє становище в суспільстві. Відомо, що представники вищого світу не дуже любили Олександра Сергійовича, але талант його визнавали.
Існує й інша гіпотеза щодо історії написання вірша «Я пам’ятник спорудив собі нерукотворний». Її можна назвати містичною. Деякі дослідники життя і творчості А. С. Пушкіна припускають, що поет передчував, що скоро відійде в інший світ. «Пам’ятник» був написаний як заповіт, адресований нащадкам. Цю версію можна підтримувати, тільки якщо відкинути іронічний підтекст твору.
Дуже поширена цікава легенда про те, точна дата смерті була передбачена Пушкіну ворожкою. Ворожка, згідно з цим переказом, розповіла Олександру Сергійовичу і те, що його вбивцею стане блондин з вищого світу. Вірити цій легенді чи ні – справа кожного, але вона є одним з аргументів на користь «містичної» гіпотези створення вірша.
Історія створення «Пам’ятника» А. С. Пушкіна досі залишається головоломкою для дослідників, невідомо, чи зможе хто-то розгадати її.
