Багато літераторів, які займаються дослідженням творчості Набокова, не раз помічали в його прозі таку особливість, як «двосвіття».
Так, автор у своєму першому романі «Машенька» використовують прийом монтажу, щоб показати реальний світ, де живе Ганін – в Берліні, і світ його спогадів – це все, що пов’язане з Росією.
Про головного героя ми дізнаємося відразу, що він живе в берлінському пансіоні, разом з іншими емігрантами. І ось цей світ, як раз є реальним, поряд з сірими і безглуздими буднями, в яких Ганін намагається знайти розраду, мріючи про те, щоб виїхати.
Знаємо ми й те, що у нього є подруга, яка правда давно йому набридла – Людмила. Вона постає перед нами як розпещена куртизанка, з жовтою лохмой волосся (при цьому модно стрижених) і яскраво нафарбованими губами.
У своєму «реальному» світі герой не знаходить сенсу, стає млявим і похмурий, тому що не знаходить навіть сили волі на те, щоб порвати з обридлої йому Людмилою.
Він все думає про те, як би скоріше кинути Людмилу, сісти на потяг і поїхати подалі.
Знаємо ми і про те, що в цьому світі Ганін емігрант і не має можливості поки повернутися на батьківщину, хоча його любов до неї трепетна і безмежна.
Але ось тут і з’являється його «уявний» світ. І пов’язаний він з першою любов’ю – Машенькою, найкращими спогадами про неї, любов’ю до своєї країни і бажанням повернутися туди.
Світ реальний представлений пансіоном і всім, що в ньому відбувається. Часто автор порівнював їх будинок з поїздом, і він буквально «плив кудись, то вагався і погойдувався». Тут же впадає в око і інтер’єр готелю: меблі, яка спочатку була як одне ціле, в підсумку виявилася розкиданої по кімнатах, чому її первісний вигляд зовсім втратився. Пансіон і правда, схожий з поїздом, так як в ньому часто змінюються мешканці (ми можемо порівняти їх з пасажирами). Деталі інтер’єру дозволяють нам краще перейнятися атмосферою пансіону і побачити «реальний» світ, в якому Ганін виявляється замкнутий.
«Уявний» ж світ його повний найдрібніших подробиць тієї обстановки, з яким пов’язані найкращі моменти його життя. Так, він добре пам’ятає свою кімнату, наповнену «юнацьким передчуттям», пам’ятає, як стояла меблі, і які були шпалери. Він пам’ятає зустрічі з Машенькою, доставляли йому стільки захвату: її образ, пов’язаний з образом самої батьківщини, в його пам’яті залишився самим ніжним і самим чуттєвим.
Спогади про перше кохання дають йому нові сили і надію на нове життя, але в самому кінці він розуміє, що їх роман давно вже закінчено і далі нічого не може бути. Також він розуміє, що всі його почуття до неї були на самому справі відгомонами спогадів і почуттів, які він відчуває до рідного краю, до Росії.
Ці два світи, зрештою, стають настільки хиткими, що Ганін і сам не розуміє, чому саме він живе і куди рухатися далі, але все-таки він повертається до життя з усвідомленням того, що роман з Машенькою закінчений. Він, нарешті, вирішується виїхати, що стає для нього хоч невеликим, але полегшенням.
Подвійність світів тут зовсім не дивна – багато емігранти саме це і відчували, живучи на чужині. Авторові вдалося це показати в своєму творі повно і насичено, а також створити неповторні образи, завдяки яким читач дійсно відчуває всі ті емоції, які відчували самі герої.
