Деякі речі, створювані людиною можна назвати вічними. Але це не стосується мистецтва, над яким час, здається, не владний. Проходять роки, десятиліття, століття, а такі шедеври, як «Іліада» і «Одіссея» Гомера, читаються, перечитуються кожним поколінням, причому не тільки на Батьківщині. Це ж стосується Біблії. Священна книга теж зразок словесного мистецтва. А скільки музичних шедеврів, картин залишилося нам від попередніх поколінь. Всього і не перелічити.
Чому ж мистецтво вічно? По-перше, не старіють тільки зразки справжнього мистецтва. Інші вже давно канули в Лету. Про них залишилися лише скупі згадки в письмових джерелах. Секрет нетлінного мистецтва в його змісті. Якщо автор вклав у своє творіння сили і душу, проявив свою майстерність, сучасники обов’язково це оцінять. І нехай відгуки не завжди позитивні, але непоміченим шедевр залишається нечасто. Пізніше відбувається його переоцінка. До таких творів належать по-різному, все залежить від умов епохи. Головне, що таке мистецтво живе вічно.
Мистецтво – це також інструмент для передачі моральних цінностей, історії народу, культури, традицій. Чому ми досі читаємо «Війну і мир» Л. Н. Толстого? Тому що в цьому романі зібрано все: перемоги і поразки, помилки і мудрість нашого народу. Твір не дає нам забути про те, якою ціною наші діди зберегли Вітчизну, застерігає нащадків від страшних помилок.
Відповісти на поставлене запитання допоможуть і твори класиків літератури. Проблема мистецтва не головна в повісті І. Купріна «Гранатовий браслет», проте автор уміло розкриває її в контексті любовної теми. Соната Бетховена рятує головну героїню віру Шеїн від душевного падіння. Жінка вражена подіями, що відбулися в особистому житті. Мелодія Бетховена допомагає Вірі знайти душевний спокій, рівновагу, наповнити душу життєвими силами.
Композиція Бетховена – яскравий приклад того, що мистецтво вічне. Її слухали і сучасники композитора і нащадки. Прекрасна мелодія не старіше досі. Чому? Мабуть, все через її здатність впливати на внутрішній світ людини, допомагати, коли в життя вирує буря.
Мистецтво вічно й тому, що несе правду. Згадаймо роман М. Булгакова «Майстер і Маргарита». Майстер написав роман про Понтія Пілата і Ієшуа Га-Ноцрі. Герой не побоявся говорити про заборонений. Його твір не визнали критики, але це було не справедливо. Сама доля, здається, допомогла зберегти рукопис.
Саме такі твори вічні. Їх можуть заборонити, розкритикувати, засудити автора, але прийде час визнання.
Можна зробити висновок, що мистецтво нетлінно, так як – це скарбниця вічних духовних цінностей, історії, культури, традицій усього людства та окремих народів.
