Розповідь Солженіцина «Матрьонін двір» – це відображення російської дійсності 50-их років 20 століття, коли панував тоталітарний режим. Важко було жити тоді простому народу. Особливо трагічною часто була жіноча частка. І тому автор робить головним персонажем жінку.
Мотря – головна героїня, стара жінка, що живе в глухому селі. Життя там далека від ідеалу: тяжка праця, відсутність благ цивілізації. Але для жінки це не важливо, вона бачить сенс життя в допомозі іншим людям. І роботи вона не боїться – завжди допомагає чужий город скопати, або працює в колгоспі, тоді як сама відношення до нього не має.
Образ героїні дивує своєю чистотою. А цій жінці довелося подолати багато: і війну, і втрату дітей. Але вона залишилася вірною своїм принципам, не озлобилась, а навпаки стала ще відкриття для людей. Мотря – унікальна, адже таких безкорисливих людей, як вона, майже не залишилося, на думку автора.
Безкорисливістю героїні часто користувалися оточуючі. Вони просили про допомогу, а коли отримували, що хотіли, то ще й насміхалися над її наївності. Односельці вважали Мотрю дурною, адже не могли зрозуміти її щирих поривань.
Найжахливіше, що корисливим виявився і давній коханий Мотрони, Тадей, з якою у молодості вони хотіли одружитися. Це був ставний з вигляду дідок, але душа його почорніла, як і його борода.
Використовуючи почуття давньої провини Мотрони перед ним за те, що вона вийшла заміж за його брата, він вирішив отримати для себе вигоду. Якось він прийшов до неї в будинок з вимогою відокремити від хати світлицю і віддати прийомної дочки Кірі. Спочатку обурилася бабуся, адже відокремлювати світлицю від усієї хати – не безпечно, може зруйнуватися весь будинок. Але Тадей наполягав на своєму. Мотря в результаті погодилася, адже відчувала провину перед ним та дуже любила Кіру.
Після згоди Мотрони відокремити світлицю, Тадей і з синами взялися перевозити колоди. Зголосилася допомогти їм і Мотря. Так ось власноруч допомагала героїня руйнувати свій будинок. І хоча він був їй дорогий, але Тадей і Кіра були дорожче. Заради них вона зважилася навіть підійти до залізниці, яку завжди побоювалася і, як виявилося, не дарма. Адже сани з колодами застрягли на дорозі – і Мотрю задавив поїзд. Так нерозумно закінчується все для останньої праведниці цього села.
Мотря завжди жила за принципом: ні добра, ні праці свого не шкодувати для інших. Але її зусиль так і не оцінили. Трагічний фінал ще раз підкреслює очерствелость суспільства. Олександр Солженіцин хотів показати, наскільки унікальною рисою є доброчесність і те, що люди розучилися її поважати.
Взаємовідносини героїні та оточуючих носять практичний характер з боку оточуючих і безкорисливий з боку Мотрі.
