Тютчев Ф. досить багато років прожив за кордоном. Того вимагала його кар’єрна служба. Він перебував у Франції та Німеччині, він полюбив Мюнхен, як своє рідне місто. Перебуваючи за кордоном, Тютчева супроводжувала його вірна дружина. Проте час від часу, душа поета наповнювалася незрозумілою тугою.
На тлі таких душевних переживань Федір Тютчев пише віршовану роботу «З галявини шуліка піднявся …». Під час її написання поет намагається знайти відповідь на питання про те, що ж все-таки гризе його зсередини, які причини такої небаченої туги. Адже, по правді кажучи, у автора було все – сім’я, вільна світське життя. Чого ж могло не вистачати?
Поет складав свій вірш, спостерігаючи за витонченим і вільним польотом шуліки. Він захоплювався його граціозністю. Він трохи заздрив вольовий і сильної птиці, яка легко парила в небі. Шуліка стрімко рвонув угору, в хмари. Він насолоджувався польотом. І на частку секунди Тютчев задумався про те, що людина не здатна відчути таку свободу, таку безтурботність.
У віршованих рядках поет називає людину царем землі. Проте, маючи такий статус, люди приречені. Вони ніколи не зможуть відчути всю ту красу, свободи, яка відображається в польоті гордого шуліки. Хоч людина й покликана бути вищою істотою на землі, це ніколи не позбавить його від суєти, щоденних клопотів і турбот, які так обтяжливі, які абсолютно не дають можливості відчути рівновагу і спокій.
Ось з цієї причини на душі поета з’являється своєрідна смуток. Він розуміє, що йому ніяк не позбутися від метушні і брехні, від порожніх обіцянок і надій, які щоденно оточують і чинять психологічний тиск. Тютчев, в силу своїх душевних переконань не бажає миритися з такою істиною, тому, бунт усередині нього і викликає такі неспокійні, хвилюючі емоції.
