У творчому арсеналі Бориса Пастернака не дуже багато віршованих робіт, які присвячені пейзажній ліриці, звичайного опису картин природи. Якщо гарненько вивчити перелік його творів, таких віршів знайдеться не багато! Але, все-таки вони є.
Саме до такої категорії робіт належить «Золота осінь», яка передає читачеві неймовірні краси осіннього лісу. Тільки от, не міг Борис Леонідович просто описувати і передавати природні картини і замальовки. Кожну свою роботу він наповнював філософським змістом.
Таку прекрасну пору року автор порівнює з мудрістю, з досвідом, який приходить до кожної людини. Однак, з придбанням цих якостей, всі ми розуміємо, що молодість закінчилася, що найпрекрасніші роки вже ніколи не повернутися.
У першій частині віршованій роботи Пастернак описує чудовий золотистий ліс, який ділиться на гаї. У римованих рядках ліс порівнюється з музеєм, а кожна окрема гай схожа на індивідуальний зал зі своєю унікальною виставкою. Об’єднує ліс золоте вбрання, яке створює святковий, піднесений настрій.
Друга частина вірша знайомить читачів з поняттям «похована земля». Звичайно, всі ми розуміємо, що осінь є перехідним часом року від життя до повного в’янення, можна навіть сказати до смерті. Золотиста листя опадає і покриває землю, по якій людина здійснює свої кроки.
Пастернак говорить і про осінь, яка настає в житті кожної людини. Під її замовлення ти починаємо замислюватися над своїми вчинками, переосмислювати свої дії. Але, відчувається не тільки сумний настрій автора. Все-таки, в такому віці можна знайти і свої позитивні риси. За довгі роки плідної життя чоловік отримав, придбав нові знання та вміння, які допоможуть йому впоратися з помилками минулого. До того ж, у кожного з нас є душевні багатства, які допоможуть впоратися з усіма недугами і проблемами.
