Вірш «Октава» було написано А. Майковим в 1841 році, після того, як він вирішив повністю присвятити себе поезії. Звичайно ж, в цей період він замислюється, якими повинні бути справжні вірші. Слід зазначити, що чоловік також серйозно захоплювався живописом, що вплинуло і на його твори. Лірика Аполлона Майкова наповнена яскравими зоровими образами.
Тема аналізованого вірша – секрети поетичного мистецтва. Автор стверджує, що про таємниці віршів не розкажуть книги, написані мудрецями, шукати її потрібно в природі.
У центрі вірші ліричний герой, розмірковують над таємницями віршів. Він звертається до невидимого співрозмовника, під яким слід розуміти не тільки читача, а й поета, який ще не зумів пізнати суть словесної творчості. Вже в перших рядках ліричний герой остерігає співрозмовника шукати розгадку таємниці в мудрих книгах. Це він вважає марною роботою.
Вся справа в тому, що «гармонія вірша» криється в навколишньому світі, тільки не кожен вміє її розгледіти, деякі просто не хочуть цього робити. Епітет «божественна» підказує, що автор сприймає поезію, як творіння вищих сил.
Герой розповідає, що потрібно слухати природу душею, тоді свої таємниці повідають та очерет, дуброви. Він закликає: «їх звук надзвичайний відчуй і зрозумій». Ліричне «Я» наполягає, що з природою потрібно «спілкуватися» в самоті, щоб ніхто не зміг перебити ніжний говір. Герой вважає, що якщо все робити саме так, співзвуччя віршів перетворяться в октави і самі поллються з вуст.
Як бачимо, поезія, на думку Аполлона Миколайовича, – музика природи, яка в людських вустах і під пером поета перетворюється в прекрасні созвучья слів. Ліричного героя вірша «Октава» потрібно сприймати нероздільно з автором. Неважко здогадатися, що під образом ліричного «Я» ховається поет, який тонко відчуває природу.
В аналізованому вірші всього один рядок – восьмивірш або октава. Таким чином автор, зміг відобразити назву твору не тільки в змісті, але й у формі. У тексті використовуються всі види римування.
Незважаючи на те, що вірш невелике, А. Майков використовує в ньому безліч художніх засобів. Природа сприймається ліричним героєм, як жива істота, тому в тексті використовуються метафори: «шептанье очеретів», «діброви говір». Також метафори служать для того, щоб показати таємничість віршів: «гармонії вірша божественні таємниці». Доповнюються пейзажі й міркування автора епітетами: «божественні таємниці», «сонні води», «звук надзвичайний», «розмірні октави», «октави звучні». Порівняння в тексті всього одне: «октави поллються звучні, як музика діброви».
Таким чином, у вірші «Октава» А. Н. Майков висловлює своє бачення суті поетичного мистецтва. Він вважає, що натхнення майстра пера черпають з навколишнього світу, пізнаючи його не стільки розумом, скільки душею.
