Оповідання «Косцы» В. Бунін написав в 1921 р. в Парижі. Франція не змогла замінити письменнику Батьківщину, тому в його серці поселилася туга за часом, проведеним в отчому краї. Іван Олексійович вкрай негативно ставився до революції, не зміг її взяти і перебуваючи в еміграції. Ця позиція відбилася і в аналізованому оповіданні.
У творі «Косцы» можна виділити кілька тем: любов до Батьківщини, селянська праця і революційні зміни. Всі вони тісно переплітаються в роздумах автора. Розмірковуючи над зазначеними проблемами, письменник намагається донести читачам ідею: не можна забувати про своїх «коріння», стертих історичними подіями, а також те, що всі ми – діти однієї країни, тому повинні співати «однією груддю». Також Бунін І. вчить цінувати працю селян, вміти бачити в ньому прекрасне.
Темою визначається система образів оповідання. Центральне місце в ній займають Росія і рязанські косцы. Про них розповідає чоловік, який спостерігає за роботою сіножатей. Його розповідь наповнений описами зовнішності селян, природи, праці. Подієва канва практично не розвивається, тому оповідач нагадує ліричного героя, якого ми звикли бачити в поезії. Важко судити про походження оповідача, про те, чому він опинився в селі. Чоловік нагадує колишнього селянина, якому вдалося вирватися у світ», але ностальгія за сільською природою приводить його на привільні простори.
Образ косарів збірний. Автор не дає окремих характеристик цим людям, говорить про них у загальному. За допомогою такого прийому він показує єдність трудівників, натякає, що вони символізують «дореволюційний» російський народ. Образ Батьківщини теж можна назвати збірним, адже він витканий з пейзажів, людських образів і роздумів оповідача.
Створюючи пейзажі, автор відштовхується від способу берези, який традиційно символізує Росію. Пейзажні замальовки і опису праці підштовхують автора до роздумів, тому грають дуже важливу роль, хоч є і несюжетными елементами.
Сюжету, у звичайному для нас розумінні, в оповіданні немає, однак умовно можна виділити його елементи. Експозиція – опис дороги і згадка про давність подій. Зав’язка – перша зустріч з косцами. Розвиток подій – розповідь про полуденок і вечерю трудівників, роздуми над значенням їхніх пісень. Кульмінації у творі немає. Розв’язка – розповідь про «межі божого прощення». У кожній із зазначених частин є ліричний відступ.
Свої роздуми і спогади Бунін І. оригінально втілив у художній формі. Важливу роль у тексті відіграють мовні засоби. Наприклад, щоб показати єдність людини і природи, довести вічність «старовини», автор використовував метафори: «березовий ліс… звучно відгукувався їм», «дорога… порізана… слідами давнього життя наших батьків», «всі ми діти своєї батьківщини». Виразності пейзажним зарисовками, портретів, описами праці надають епітети: «польова тиша», «вони були безтурботні, дружні», «гарні, здорові росіяни наймити».
