Федір Абрамов – радянський письменник і критик, яскраво і правдоподібно відображає на сторінках своїх творів події минулих років.
Одне з найвідоміших його творів – повість «Поїздка в минуле» – пропонує читачеві побачити радянську Росію через психологію героя, конюха Никифора Кабылина, у селі більше відомого під ім’ям Микши.
Російське село не залишилася в стороні від усіх історичних катаклізм. Її торкнулася страшна трагедія заможних селян – колективізація. Микша згадує, як до них в Курзию пригнали розкуркулених, поселили їх у каплиці, а потім кожен день виносили по два, а то й три людини.
Ідейних фанатиків-революціонерів тут також було хоч відбавляй. Головними лиходіями, як виявилося, стали дядьки Микши, Мефодій і Олександр Кабылины. Перший стратив ні в чому не винних людей і про нього досі згадують недобрим словом. Другий зґвалтував п’ятнадцятирічну дівчину, прибирала його кабінет, за що й поплатився власним життям: був убитий її маленьким братом.
Проводжаючи Кудасова в давно забуту Курзию, Микша згадує й те, як не пускали в ліс голодних дітей. Таким чином вони відстоювали ідеологію партії. Никифор іменує себе ідейним. І до цих пір, поки він ще не знає всієї правди, таким себе вважає.
Йому подобається згадувати ті роки, прокручувати в пам’яті епізоди. Микша дуже любить дядьків-революціонерів, які провели своє життя в постійному святі і під червоним прапором. Він вважає ту життя правильної і справжньої, не бачить у ній вад. Навіть відмова від батька та його прізвища не виходить за рамки. Це цілком природна річ для тих років.
Але це все події минулого життя героя, про яких він розповідає, здійснюючи подорож за давно забутими місцями, місцями дитинства і пам’яті. А який же зараз постає село читачеві?
Зараз ми бачимо одну глобальну проблему – пияцтво. З перших рядків герой постає перед нами з похмілля, похмурим і злим. Напередодні йому було весело, а от тепер вже немає. З ранку раніше приходить один Власик, приносить з собою пляшку, пропонує Микше похмелитися. Заводить розмову про інспекції, яка приїхала з перевіркою і ось тепер, мабуть, заборонив ловити рибу, а герої, як з’ясовується, промишляють браконьєрством.
Але п’є в повісті не тільки Власик і Микша, п’є Зіна, молода дівчина, з якою Власик гуляє у баби Мотрі.
За цим героям можна зрозуміти, яку життя ведуть люди села Сосино. Святкую і нічим не примітне.
От вона російська село 20 століття. Ось її нехитрий уклад.
Після смерті Микши на могилі батька розмістили в газеті замітку про шкоду пияцтва і можливості покінчити життя, як наш герой, якщо водити дружбу з зеленим змієм. Але хіба це допоможе вирішити проблему?
Народ пригнічений, він бачить одну можливість виходу із ситуації – пияцтво. Так простіше жити, легше. Люди похилого віку, яких багато в повісті, доживають життя, а молодим ще належить її будувати. А як? Абсолютно незрозуміло.
Федір Абрамов не дає конкретної відповіді, він просто показує і змальовує трагедію, яка розгорнулася в російській селі.
