Вірш «Осінь» вийшло з-під пера Б. Пастернаку в 1949 році, який залишив темний слід в особистому житті поета. До цього часу Борис Леонідович «побував» у двох шлюбах, які тривали близько 10 років. У 40-х роках письменник познайомився з журналісткою Ольгою Ивинской, до якої в його серці зародилися теплі почуття. У 1949 р. жінку заарештували й відправили в табори. Пастернак Б. дбав про родичів Ольги, але почувався самотнім. Ці настрої відобразилися і у вірші «Осінь (Я дав роз’їхатися домашнім…)».
Тема аналізованого твору – осіння тиша, природа і самотність. Поет показує тісний зв’язок природи і людини, стверджує, що тільки природі можна відкрити свої таємниці, розповісти про почуття, які не в’януть навіть під тиском самотності.
Вже в перших рядках вірша «Осінь» читач зустрічає ліричного героя, який залишився сам на сам з природою, для чого «дав роз’їхатися домашнім». Він відправляється в сторожку, щоб бути ближче до природи і осені. До останньої він звертається на «ти», як до старої подруги. Така близькість з осені натякає, що перед нами не юнак, а зріла людина. Осіння атмосфера породжує смуток, віщує швидку погибель.
До кінця вірша стає зрозуміло, що туга ліричного героя викликана не тільки додайте часом, але і втратою коханої. Він не відтворює її зовнішність, звертаючи увагу лише на деякі деталі в поведінці: вона знімає плаття, так само, як гай листя; падає в обійми. Герой страждає: без коханої його «життя тошней недуги». Він підкреслює їх загальну рису – відвагу. Саме вона, як магніт, тягне цих людей один до одного.
Текст вірша витканий з почуттів ліричного героя і осінніх замальовок. Осінь представляється як безлюдна пустеля, вкрита листям. Посеред неї стоїть чаша горечі, яка продовжує наповнюватися тугою. Єдиний звук, що огортає все навколо – шелест осіннього листя, вересневий шум. Листя вкривають землю так само щільно, як туга огортає ліричного героя. Серед пейзажів з’являється образ похованою землі, символізує тонку грань між життям і смертю.
Набір художніх засобів, використаних у вірші Б. Пастернаку «Осінь», дуже різноманітний, так як вони служать різним цілям: створюють пейзаж, відтворюють внутрішній стан ліричного героя і автора. Переважають у тексті метафори (самотністю «повно все в серці і природі», «дивляться зроблені з колод стіни», «чаша гіркоти», «заройся в осінній шелест»). Вони допомагають оживити природу і побутові предмети, щоб акцентувати увагу на центральній проблемі самотності.
Вірш складається з восьми катренів. Перші шість присвячені опису природи і переживань ліричного героя, у двох останніх з’являється образ його коханої. В твір використовується перехресна рима, віршовий розмір – чотиристопний ямб. Ритм вірша доповнюється інтонацією, яка плавно переходить від спокійних тонів до вигуків і навпаки.
Вірш «Осінь» Б. Пастернаку зразок поєднання пейзажної та інтимної лірики в одному творі.
