Вірш «Слово» було написано в 1915 році, коли Бунін І. вже відбувся, як поет, видав кілька збірок своїх творів. Цим пояснюється майстерне переплетіння глибоких думок і карбованих рядків, в яких читач не знайде нічого зайвого. Твір належить до філософської лірики, його тема – роль слова, мови в житті людини і суспільства в цілому. В контексті цієї теми можна говорити і про роль поета як майстра слова у суспільстві. Автор хоче показати, що слово – єдиний вічний дар людства, непідвладний часу, якщо тільки людська рука не знищить його.
Два ключових образу вірша – ліричний герой і Слово. Ліричний герой повністю зливається з автором для того, щоб донести до читача ідею твору. Його можна поділити на дві частини: перша – розповідь про значення слова, друга – заклик берегти «безсмертний дар», так як іншого «достоянья» у нас немає. Цими рядками Бунін І. натякає, що матеріальне незабаром перетворитися прах, а за течією часу буде плисти тільки духовне.
Образ слова автор протиставляє стародавніх артефактів. Тільки слово здатне розповісти про історію народу, зберігаючи знання в письменах. Інші ж, неписьменные пам’ятки – просто німі свідки старовини. Письмена, говорять з людьми з «давньої темряви», як би проливаючи на неї світло знань. Варто відзначити, що повага до письмен В. Бунін показує і тим, що пише це слово з великої літери.
Бунін і. не даремно говорить про необхідність збереження мови. Вірш був написаний у часи першої світової війни, революцій. Тобто в ті смутні часи, коли слов’янська культура і писемність піддавалися гонінням з-за того, що зберігали в собі народний таємниці, мудрість, менталітет.
Тема вірша «Слово» В. Буніна розкривається за допомогою художніх засобів. За допомогою метафор викладається думка в першій строфі («давня тьма», «світовий погост», «мовчать гробниці, мумії і кістки», «лише слову життя дане»). В останньому рядку другої строфи бачимо алюзію на Євангеліє (пор. «дар безсмертний – мова» і «На початку було Слово»). Епітет у творі лише один («дар безсмертний»), але він досить посилює авторську думку.
Композиція «Слова» дуже проста: вірш складається з двох катренів з перехресною римою, чергуванням жіночих (у непарних рядках) і чоловічих (парних) рим. Ця простота анітрохи не робить твір біднішими, навпаки, вона дає можливість сконцентруватися на ідеї, не відволікаючись на художньо-композиційні надмірності.
Автор грає з інтонацією: у першій строфі вона ненав’язливо-оповідна, а вже у другій бачимо різкий перехід до гучним, наполегливим заяв. Останні досягаються використанням риторичного звернення. Вірш написано ямбом з пиррихием, при цьому четырехстопные стопи чергуються з трехстопными. Такий ритмічний малюнок дозволяє зробити акцент на головному, призупинити або прискорити темп читання, допомагаючи читачеві, як можна повніше усвідомити зміст «Слова».
