Доля розпорядилася так, що Цвєтаєва в ранньому віці залишилася без матері. Марія Мейн покинула цей світ у 1906 році, захворівши на сухоти. Ранній вихід матері вселив Марині Іванівні панічний страх перед смертю. Вона вважала, що померти в такі молоді роки – найбільша несправедливість. Але пізніше її ставлення до смерті змінилося. Тепер смерть для поетеси стала нагородою, адже вона могла позбавити від мирських проблем. Бути може саме тому Марина Цвєтаєва закінчила своє життя самогубством. У смерті вона шукала душевний спокій і умиротворення.
У творчому арсеналі Марини Цвєтаєвої досить багато робіт, в яких вона піднімає питання життя і смерті. Поетеса намагається знайти відповіді про те, що ж там після смерті. Вона вірила в загробний світ і життя після смерті. Цвєтаєву хвилювало лише одне питання – її смерть помітять лише близькі люди, а решта сприймуть це як належне. Саме тому Марина Іванівна намагалася у своїх творчих роботах передбачити кожну дрібницю, стати передвісником своєї долі.
У 1915 році Цвєтаєва створює вірш «З великою ніжністю — бо…». У перших рядках цього твору поетеса говорить, що «скоро піде від усіх». Сьогодні нам складно зрозуміти, що могло підштовхнути молоду дівчину написати ці рядки. З вірша ми розуміємо, що ставлення Цвєтаєвої до смерті змінилося. Тепер вона ставиться до цієї події доволі спокійно. Марину Іванівну турбують думки про те, кому ж дістануться її улюблені речі: «вовчий хутро», «разнеживающий плед», «палиця з хорта» і улюблений срібний браслет.
Своїм віршем «З великою ніжністю — бо…» Цвєтаєва вирішує кинути виклик самому життю. Вона зневажливо заявляє, що це її «остання рима», «остання ніч». Поетеса не здогадувалася, що у житті на неї зовсім інші плани. Після написання даної віршованій роботи Цвєтаєва прожила ще довгих тридцять років. Але в 1915 році Марині Іванівні здавалося, що її життя підійшла до кінця, і нарешті вона зможе отримати відповіді на свої запитання.
