Одним з найбільших центрів Давньої Русі була Володимиро-Суздальська земля. З роду Володимиро-Суздальських князів відбувався Всеволод Юрійович Велике Гніздо, який зіграв велику роль у подіях кінця XII – початку XIII ст.
Всеволод з ранніх років брав участь в міжусобних війнах. До цього часу феодальна роздробленість київської Русі досягла небувалих розмірів. Ростов і Суздаль (старші міста) підтримували рід Ростиславичів, а Володимир і Переяслав – Юрійовичів.
У 1176 р. Всеволод Юрійович разом з братом Михайлом здобув перемогу над суздальською дружиною, в результаті чого отримав князювання в Переяславі Залеському. Михайло став князювати у Володимирі.
У 1177 р. Михайло Юрійович помер. Ця подія стала сигналом до нової усобиці. Проти Всеволода виступив його племінник – Мстислав Ростиславич. Всеволод спішно зібрав військо і рушив назустріч противнику. Битва відбулася на Юр’ївському полі. Всеволод завдав племіннику нищівної поразки, змусила його тікати до Новгорода. Ростов був остаточно підкорений, а Всеволод закріпився на володимирському князювання.
Мстислав жадав реваншу. Не домігшись підтримки в Новгороді, він відправився до свого родича – рязанському князеві Глібу Ростиславовичу. Мстиславу вдалося умовити його виступити проти Всеволода. Рязанське військо розорило Москву, а потім разом з половцями розграбувало всю Володимирську волость.
Всеволод чекав підтримки від новгородців, але обманувся в очікуваннях. Свої війська привели лише князі Чернігова і Переяслава Руського. Супротивники зустрілися на р. Колакше. Рязанцев були повністю розбиті: практично вся дружина перебита або взята у полон. Мстислав і Гліб з сином Романом також виявилися бранцями Всеволода.
Після цієї знаменної перемоги над Ростиславичами Всеволод став одноосібним правителем Північно-Східної Русі. Подібно Андрію Боголюбському він прагнув чинити тиск на Київ і Новгород. Всеволод вміло користувався розбіжностями інших князів і всіма силами розпалював міжусобну ворожнечу.
У 1180 р. Всеволод вигнав рязанського князя Романа – ставленика київського князя Святослава Всеволодовича. У відповідь Святослав виступив у похід. Супротивники зустрілися біля Переяслава Залеського. Всеволод зайняв дуже вигідну оборонну позицію і не поспішав з початком битви. Святослав також побоювався атакувати і після двотижневого очікування відступив. Через два роки князі помирилися. Рязань залишилася в сфері впливу Всеволода. На будь-яке непокору рязанцев володимирський князь відповідав спустошливими походами (1187 р., 1208 р.).
У 1194 р. Святослав Всеволодович помер, що дало Всеволоду Юрійовичу можливість посадити на київський престол власного ставленика – князя Рюрика Ростиславича. Надалі Всеволод навмисно посварив Рюрика з галицьким князем Романом Мстиславичем. Суперечка переросла в кровопролитну війну, значно ослабившую Київ. У 1202 р. Роман здобув остаточну перемогу над Рюриком, який визнав верховну владу великого князя володимирського над Києвом. До кінця життя Всеволод призначав київських князів за власним вибором.
Настільки ж рішуче Всеволод надходив у відносинах з Новгородом. Він кілька разів розоряв підвладні новгородцям землі, а в 1199 р. зумів затвердити на князювання в Новгороді свого сина Святослава. Після цього новгородськими князями ставали різні сини Всеволода. Лише в 1211 р. повстали городяни і вибрали власного князя. Постарілий Всеволод, вже передчуваючи швидку смерть, визнав переворот і в 1212 р. помер.
Правління Всеволода Юрійовича стало періодом значного посилення Північно-Східної Русі. Всеволод зумів підпорядкувати собі не тільки всі непокірні міста у власному князівстві, але і Рязань, Київ і Новгород. Його князювання на час призупинило процес подальшого волосного дроблення, створивши відчуття колишньої єдності Київської Русі.
