У 1837 році М. Ю. Лермонтов створює прекрасний твір «Пісня про царя Івана Васильовича…». Автор давно вже розчаровується в людях, в своїх сучасників, які зовсім забули про все моральне і людяне. З цієї причини Михайло Юрійович подумки повертається в минулі часи, перевертаючи тому сторінки історії. Лермонтов вибирає час правління царя Івана Грозного. На думку автора, саме тоді ще ходили по землі руській порядні і чесні люди.
Вчитуючись у текст пісні, читач може спостерігати за основним конфліктом, який розгорається між царським опричником Кирибеевичем і простим російським купцем Калашниковим. Їх протистояння схоже на боротьбу добра і зла.
Злом у даному літературному твір виступає цар Іван Грозний, разом зі своїм вірним помічником Кирибеевичем. А на боці добра представлений Степан Парамонович Калашников, а також його дружина і сім’я.
Що ж за конфлікт розгорівся між цими протилежними героями? Вседозволеність і нахабство Кирибеевича перейшла всі межі, і він вирішив заволодіти приглядевшейся йому дівчиною Оленою Дмитрівною. Проте була вона заміжня, і дала клятву вірності перед Богом. Чоловіком Олени Дмитрівни був той самий молодий купець – Степан Парамонович.
Дізнавшись про затятих домаганнях опричника до своєї дружини, Калашников обурився до глибини душі. Він і його сім’я були принижені. З цієї причини, Калашников кидає виклик Кирибеевичу, хоча спочатку знає, що буде страчений царем за таку вільність. Але, не страшать удалого купця думки про смерть, адже порушена його честь і гідність.
Бій двох героїв можна порівняти з битвою двох богатирів. На початку бою Він зазнавав поразки, проте потім, зібравшись духом, зміг перемогти свого суперника. Цар Іван Грозний був в люті, адже він втратив свого улюбленого помічника. Степан Парамонович заздалегідь знаючи про своєї страти, кланяється і прощається з народом, з оточуючими його людьми. Він мислить про свою прекрасну дружину, про діточок. Проте, абсолютно не шкодує про скоєне. Він виступив в якості щита, який зберіг честь і гідність простої людини, справжнього вихідця з народу руського. Калашников не побоявся смерті, адже сім’я, рідні та близькі набагато важливіше цього.
Після бою, молодий купець вів себе гідно, спокійно і рівно. Цар оцінив його поведінку, а також підмітив повага, з яким купець звертався до Івана Грозного. З цієї причини, цар пообіцяв помилувати сім’ю купця, не залишити її в біді.
Смерть Калашникова була жорстокою і страшною. Поховали його в поле, без будь-яких християнських звичаїв. І кожен, хто проходив повз, міг на мить засумувати і задуматися.
Я вважаю, що основним конфліктом «Пісні про царя Івана Васильовича…» є протистояння хорошого і поганого, доброго і злого, чесного і лицемірного. Кірібеевіч був покараний по заслугах. Смерть стала кращим уроком для нього. А ось Степан Калашников прийняв виклик долі заради захисту своєї сім’ї, заради поваги до всього народові російському. Він зробив благородний і гідний вчинок.
