Нарис Лєскова «Леді Макбет Мценського повіту» був написаний в 1864 році. Автор задумав створити цілу серію книг, які акцентировались на характері і жіночої долі. Проте, з нез’ясованих причин, з серії було видано лише нарис «Леді Макбет Мценського повіту». Можливо, у зв’язку з закриттям видавництва інші книги із серії просто не встигли надрукувати. На сьогоднішній день, це є основною версією.
Думка створити цей нарис прийшла до письменника тоді, коли він отримавши доступ до бази, ознайомився з кримінальними справами. Один з випадків його дуже зацікавив і практично став основою сюжетної лінії твору.
Але автор не хотів подавати інформацію, як детектив, він дійсно побажав акцентувати саме на витриманому характер, і силі справедливості, яка вище всяких розрахунків і людських бажань.
Однозначно, історія створена Лєсковим, до кінця відриває жіночу натуру. Головна героїня Катерина Ізмайлова, з кожним разом читачеві розкривається все більше і більше. І хоча її дії часом несумісні з мораллю, все ж Лескову вдається показати трагедію її душі.
Катерина Львівна лише на час знаходить щастя з прикажчиком Сергієм. Він дає їй сенс жити і боротися до кінця. Тільки завдяки йому, вона починає бачити світ у всіх його барвах. В її грішної душі, на час оселяється спокій і умиротворення.
Однак Сергій не чесний по відношенню до купчисі. Він провокує її на подвійне вбивство свекра і чоловіка, а коли розуміє, що спадщина може дістатися племіннику Феденьки, то вирішується і долю хлопчика.
Може здатися, що купчиха поступово стала звикати до Феде, і може навіть не змогла піти в черговий раз на угоду з совістю, позбавивши його життя. Але Сергій невблаганно нагадував їй про те, скільки жертв було принесено до цього моменту, заради їхнього щасливого життя. Невже все було марно?!
Коханці переходить цю останню межу, після якої настає година «платити за рахунками». Але тепер купчиха не «королева положення», а лише жертва обставин і людської підлості.
Адже залишившись без грошей і влади, вона стає нецікава молодого красеня Сергія. І одного разу він їй у цьому публічно зізнається. Чоловік все частіше виявляв свій інтерес до іншого молоденькою арестантке Сонетці, а колишня «кохана» була побита під його керівництвом. Мабуть це була розплата за ті почуття, які були між молодими людьми.
Жінка все частіше думає про смерть. Але вона не може просто так «здатися» і тим самим «полегшити» життя колишнього коханця. Тому, перед тим як стрибнути за борт і залишити цей жорстокий світ, вона штовхає туди ненависну суперницю. Сонетку не встигають дістати з води і «повелителька смерті» Катерина Ізмайлова, назавжди забирає її з собою…
Критики часто зіставляють Ізмайлову, Кабанової з повісті «Гроза». Вони знаходять безліч подібності та відмінності. Проте всі сходяться на одній думці, що ці дві дівчини, мають абсолютно різний моральний вигляд.
Сам письменник називає твір похмурим. Але саме така подача відображає саме ті думки, які він хотів донести до читача.
