Твір «Цицерон» було створено Ф. В. Тютчева в 27-річному віці (1830 р.). Як відомо, Федір Іванович перебував на службі у колегії закордонних справ, тому добре орієнтувався в політиці Росії і Європейських держав. Французька революція не могла залишитися без уваги поета. Саме про неї йдеться в аналізованому вірші.
Чому в центрі твору Цицерон? Ф. В. Тютчев любив історію, у свій час захоплювався працями Цицерона, точніше його листами. Римський імператор намагався знайти причину змін світу до гіршого, а також задавався питанням, як врятувати світ від загибелі. При ньому Рим процвітав. Після того як імператора страчували, у місті почалися громадянські війни, а городян обплели мережі інтриг. Про все це алегорично згадується в аналізованому вірші.
Тему твори Ф. Тютчева можна сформулювати за допомогою фрази з нього – «бурі цивільні і тривоги», тобто суспільні перевороти. Автор показує, як просто може зруйнуватися те, що будувалося десятиліттями, століттями. Однак він стверджує, що той, хто брав участь у бунтівних події, повинен пишатися цим, адже пам’ять про них безсмертна.
У першій строфі вірша йдеться від імені Цицерона. Оратор зізнається, що не встиг вчасно прокинутися, тому його наздогнала Римська ніч. Під метафорою «захоплений вночі Риму був» автор має на увазі занепадницький період Риму після страти Цицерона. Слова давньоримського діяча – теза, від якого Ф. В. Тютчев відштовхується для подальшого розвитку думок. Спочатку здається, що він заспокоює Цицерона, кажучи, що той мав можливість побачити, як змінюється місто, хоч і зміни вели до гіршого.
У другій строфі узагальнюється все, що було сказано раніше. Тут вже автор звертається не тільки до Цицерону, але і до всіх діячів, які змогли вплинути на хід історії. Він вважає їх щасливчиками, адже не кожному дано відвідати світ «фатальні хвилини». Федір Іванович впевнений, що до вищої ради, який вирішує долю суспільства, допускаються не всі. Такі люди завжди залишаються історії та пам’яті, тому безсмертні.
Дослідники вважають, що у даному творі поет змалював не стільки цицероновскую епоху, скільки Французьку революцію. До Західноєвропейським руху в царській Росії ставилися негативно, тому Тютчев, як справжній дипломат, завуалював їх під давньоримськими подіями.
За змістом вірш ділиться на дві частини: рядки, присвячені Цицерону, узагальнені вірші-роздуми про великих діячів. Формально текст складається з двох октав (восьмистиший), що відповідає змісту. Рифмовка у творі кільцева. Віршовий розмір – чотиристопний ямб.
Для розкриття теми і донесення ідеї Тютчев Ф. використовував засоби виразності. Переважають в «Цицероне» метафори: «бурі цивільні і тривоги», «захід зірки її кривавий», «безсмертя пив». Епітетів у тексті дуже мало («римський оратор», «римська слава»), порівняння всього одне («живцем, як небожитель»).
