В основі роману М. Шолохова «Тихий Дон» лежить історія життя донського козацтва у важкий період часу в Росії. Перша світова війна в самому розпалі, а за нею слідом території Росії захльостує громадянська війна. І у всіх цих подіях беруть участь донські козаки, які повинні боронити землю і гнати в шию всякого ворога.
На початку роману головний герой – Григорій Мелехов потрапляє в саме гаряче місце, самий центр урагану. Він бачить війну зсередини і постійно задається питанням: «Для чого вона взагалі потрібна? В чому її суть і сенс?».
У таборі козаків Григорій знайомиться з різними персонажами, однак, образ Чубатого – Олексія Урюпіна викликає у Мелехова відверте презирство. А все виникає з-за надзвичайної жорстокості молодого козака, який міг позбавити іншу людину життя без жодних докорів сумління.
Чубатий неодноразово говорив, що немає в нього жалості. Григорій, звертаючись до військового товариша, висловлював думку про те, що в грудях Урюпіна вовче серце, а може, й зовсім нічого немає. Очі Чубатого вічно світилися, тільки не від добрих думок, а від злих помислів.
Автор роману описує зовнішність і вчинки Чубатого очима Мелехова. За допомогою такого прийому, Шолохов М. може показати непорівнянну різницю між цими героями.
Особливе враження на читача справляє епізод вбивства Чубатым полоненого австрійця. Молодого офіцера захопив у полон загін козаків, які патрулювали території. Потрапив полонений був досить молодим юнаком, і автор роману неодноразово згадував про це. Австрієць був наляканий. Він намагався задобрити козаків, пригощав їх тютюном і размятым шоколадом. У Григорія даний бранець не викликав ніяких емоцій, крім співчуття. Дивлячись на мирні наміри полоненого, козаки не позбавляють його життя і вирішують відвести в свій штаб. Супроводжувати австрійця зголосився Чубатий. Григорій немов передчуваючи недобре, востаннє окинув поглядом бідного солдата.
Через недовгий час Мелехов дізнається, що Олексій вбив австрійця. Чубатий ніс брехливі історії про те, що австрієць намагався втекти. Однак йому ніхто не повірив. Мелехов, в пориві душевного співчуття, навіть кинувся на свого товариша зі словами: «Уб’ю!». Як з’ясувалося пізніше, полонений був зарубаний сокирою зі спини, підло і нещадно. Чубатий просто випустив свого внутрішнього звіра назовні і отримав задоволення від вбивства.
Цей епізод показує, кілька деградує і вмирає людська душа під час війни. Ті жорстокі пориви, які так довго стримувалися всередині окремих особистостей, виплеснулися назовні. Люди стали страшніше звірів. І це було справжньою трагедією. Така думка ніяк не могла ужитися в голові гуманного і доброго козака Григорія Мелехова.
