У 16 столітті в Росії велику увагу до літератури житийного напрямку. Завданням багатьох письменників ставало опис життя благочестивих людей, яких визнавала церква. Серед таких авторів опинився і російський письменник Єрмолай-Еразм. Будучи до того ж священиком, він взявся за написання повісті про діяння благородних князя Петра і Февронії Муромських.
«Повість про Петра і Февронії Муромських» – розповідь, який вийшов за рамки житийного напрямку. Це не просте опис житія святих, а захоплюючий зворушливий розповідь про сильних особистостей. У його сюжеті переплітаються фольклорні і релігійні мотиви. А художня цінність даного твору незаперечна.
Джерелом написання розповіді стала стародавня легенда про селянській дівчині Февронії, яка вела праведний спосіб життя і завдяки своїй чесноти і мудрості стала дружиною князя. Февронія була родом з села Ласкаво, яка існує і сьогодні. Ця одна з художніх деталей, підтверджує історичну основу розповіді.
Образ Февронії – втілення ідеальної російської діви. Героїня вводиться в сюжет тільки у другій частині розповіді, але відіграє важливу роль. Вона з’являється як рятівниці князя Петра. Адже саме Февронія виліковує хворобу, яку ніхто не міг здолати. Її щира тиха любов до князя, її мудрість і доброчесність допомагають Петру знову стати великим князем. Доброта дівчата винагороджується – і вона стає княгинею.
Февронія – традиційний фольклорний образ мудрої діви. Вона не схильна до яскравих зовнішніх проявів почуттів, але зате володіє величезною внутрішньою силою. В її образі все ідеально поєднується: розум, почуття, воля. Дівчина змогла підпорядкувати власні почуття розуму, подолати слабкості. Завдяки відсутності конфлікту в її єстві, вона є уособленням праведності. Таку жінку не можливо перемогти або схилити на бік зла. Тому вона – ідеальна жінка для мудрого правителя.
Героїня наділяється життєдайною силою любові. Наводиться приклад дива, створеного нею: увіткнені в землю жердья перетворюються в квітучі дерева. Доказом неймовірної сили духу служить і вміння Февронії розгадувати думки оточуючих. У сукупності образ Февронії більш привабливий, ніж навіть образ самого князя Петра.
Любов героїні поєднується з її обов’язком. Навіть коли Петро, передчуваючи свій близький кінець, посилає за нею в монастир гінця, вона перші два рази відмовляється йти, так як не закінчила вишивати для храму «повітря». Але в третій раз жінка дає згоду, так як тепер її земні справи закінчені, і вона може провести вічність з коханим.
