Поїздка в гори була моєю давньою мрією. І батьки вирішили зробити подарунок в честь достойного закінчення навчального року та наближення дня народження. Мені оголосили, що ми їдемо в гори!
Перед від’їздом я натхненно пакувала рюкзак. Батько вкладав намет і спальні мішки. Мама метушилася з їжею. Я згадувала, де фотоапарат і ліхтарик.
Рано вранці на таксі ми відбули на вокзал. Квитки мама купила заздалегідь, тому ми просто чекали, коли оголосять прибуття нашого поїзда. Нарешті, оголосили. Ми поспішили на третю платформу, до якої, постукуючи колесами, наближався бажаний поїзд.
Ось ми і в вагоні. Мама організувала нам сніданок. Ми втамували голод і з задоволенням стали дивитися на пропливають за вікном картини: околиці міста, сади, підступають пагорби. Ось поїзд пірнув у тунель. А ось і гори. Снігові вершини під сонцем були сліпучі.
Ми вийшли на невеликій станції. Краса гірського пейзажу не залишила нас байдужими. Схили гір були вкриті чудовими квітами, виливають п’янкий аромат. Над ними літали метелики, бджілки гули. Ясне сонячне ранок дихало теплом. Бурхлива річка збігала по схилу гори.
Ми підшукали відповідне для стоянки місце (не далеко і не близько від розташування інших туристів). Папа встановив намет, потім зайнявся багаттям, а ми з мамою — приготуванням їжі з привезених запасів. Непомітно надійшов вечір. Сонце закотилося за гірську вершину, і темрява, як це буває в горах, настала раптово.
Для мене незвичним було ночувати в горах, і я довго не могла заснути, дослухаючись до незрозумілих звуків. На світанку я вийшла з намету. Розовели снігові вершини, відбиваючи сонячне схід. Я піднялася на уступ скелі. Внизу ревла потік, у височині ширяв орел. На близькому камені завмерли під зігріває сонцем дві ящірки. Повітря чисте і прозоре, немає ніякого порівняння з міським повітрям.
Я раптом відчула вовчий апетит і повернулася в табір поснідати. Протягом дня ми з батьками бродили по гірських стежках, фотографували прекрасні види. В одному місці вдалося зловити в об’єктив туру — гірського козла. До вечора ми дуже втомилися. Адже гірські стежки — не міський бульвар. М’яз ніг нили, і ми насилу дотащились до місця стоянки.
Повечерявши і посидівши біля багаття, ми лягли спати. Завтра пора додому.
Я вдячна батькам за цей чудовий подарунок. Так і вони, схоже, задоволені поїздкою. Сподіваюся, ми ще повторимо її.
