Безлічі віршів Ф. Сологуба властиві песимізм і розчарування життя, тому дослідники говорять про риси декадансу у творчості письменника. Не виняток і вірш «Про смерть! Я – твій. Всюди бачу…», створене в червні 1894 р. В цей час Ф. Сологуб жив у Петербурзі і тільки сходив до вершини своєї популярності.
Тема вірша – таємнича краса смерті. Автор протиставляється життя і смерть, стверджує, що смерть прекрасніше «земного пилу» і битв. Він переконує, що життя брехлива, а смерть чиста вона, як кристал.
Вірш написано від першої особи, побудовано у формі монологу, зверненого до смерті. Здається, що говорить ліричний герой, насправді, він повністю зливається з автором твору. Вже в першому рядку ліричний герой вигукує: «смерть!». Ми розуміємо, що в цьому вигукові переданий не жах або страх, як це водиться серед більшості людей, а чарівність невідомою сутністю.
Смерть герой протиставляє життя. Він прямо заявляє, що ненавидить життя, а потім пояснює, чому. Справа в тому, що земне буття людини повно «битв, свят і торгів». Все це герой називає шумом, який загруз у земного пилу.
До смерті герой звертається на «ти», як до старої подруги. Здається, що чоловік часто розмовляє з нею. У розмові з таємничою сутністю він дозволяє собі поговорити відверто. Ліричний герой зізнається, що давно непідвладний життя, яку називає смерті «сестрою несправедливою». Саме таємниця і краса смерті не дозволяють йому «впасти до ніг» життя.
Ліричний герой давно змирився з тим, що не буде поласувати на святі життя. Але він зовсім не сумує про це, навпаки відчуває полегшення. В останніх рядках виявляється, що він вже встиг відчути холодну сльозу смерті на своїх очах.
Вірш Ф. Сологуба «Про смерть! Я – твій. Всюди бачу…» повністю метафорична. Використовуючи уособлення, автор оживляє сакральні образи життя і смерті, крім цього метафори дозволяють розкрити внутрішній стан героя: «шум в земній пилу», «мені, обвеянному таємницею», «не мені йти на бенкет блискучий». Для характеристики цих персонажів він використовує епітети: сестра «несправедлива», життя «брехлива», «боязка», «нікчемний».
Композиція твору нескладна. Воно складається з трьох секстин (шестистиший) з паралельної і кільцевої римою. Кожна строфа щодо закінчена за змістом, але ідейне звучання передається тільки в цілісному тексті. Вірш написано четырехстопным ямбом. Інтонація вірша спокійна, тільки на початку нього Ф. Сологуб вживає вигук пропозиції, задаючи тон такими рядками. У деяких рядках автор використовує альтерацію, щоб висловити настрій. Наприклад, чергує приголосні «з», «ж», «з», «ш»: «битви, свята і торги, весь цей шум в земній пилу».
Вірш Ф. Сологуба «Про смерть! Я – твій. Всюди бачу…» – зразок гармонійного поєднання авторської інтерпретації вічного питання життя і смерті і віянь декадансу.
