Пейзажна лірика В. Нікітіна не схожа на твори його сучасників. Вона вражає простотою і реалістичністю. Природа у віршах Івана Савича тісно пов’язана з селянським побутом. Доказом цієї особливості є й твір «Зимова ніч у селі».
В аналізованому вірші можна виділити дві теми: краса зимової природи і розповідь про старенькій, предчувствующей швидку смерть. Автор показує чарівність сільської зими, а разом з ним стверджує цінність сім’ї та турботи про близьких, важливість віри в Бога. Щоб розкрити теми і реалізувати ідеї, В. Нікітін синтезує жанри елегії і сюжетної лірики.
Починається твір пейзажною замальовкою, наповненої веселим настроєм. Картини, які вимальовуються в уяві читача, досить банальні: сяйво місяця над селом і сяйво чистого снігу, занесені хурделицею хати і тиша.
У другій строфі авторське увага переключається на храм. Він весь облитий місячним світлом, здається, що він охоплений божою благодаттю. У наступних строфах читаємо: «помоляся Богу, спить селянський люд». Ці деталі пейзажу слід сприймати як автобіографічні. Батько В. Нікітіна торгував свічками, тому в дитинстві поет часто бував серед парафіян. Він знав, що релігія займає важливе місце в житті російського народу. Сільський пейзаж без цієї складової був би неповним.
Після відтворення зимової природи поет починає розповідь про біду, яка відбувається в одній з хатинок. Там старенька очікує смерті. Її серце неспокійно, адже її онуки залишаться сиротами, і ніхто їх не приголубить. Жінка прекрасно розуміє, що діти підуть шукати допомогу в чужих дворах, а вже там легко зустріти злого людини. Найбільше її турбує, що онуки виберуть поганий шлях і забудуть Бога. Єдине, що залишається старенькій молитися Господу, щоб він став опорою для її сиріт.
В описі трагічних картин автор згадує лампадку і ікони, ще раз підкреслюючи релігійність народу. Поет не розповідає, як закінчується описаний епізод, як складаються долі онуків-сиріт, але можна зробити висновки після прочитання останніх катренів. У них «пісняр лихий» мчить в полі, несучи з собою сумний наспів.
Вірш В. Нікітіна «Зимова ніч у селі» можна поділити на смислові частини: опис зимової природи і розповідь про старенькій. Ці частини контрастні за настроєм. Читач не очікує, що після веселої пейзажної замальовки буде розповідь про сумні події. Контраст дозволяє повністю відчути те, що відчуває старенька. Формально вірш ділиться на катрени. Автор використовує перехресне римування. Вірші написані разностопным ямбом.
Художні засоби В. Нікітін використовує не для прикраси тексту, а для реалізації ідеї, передачі емоційного контексту вірша. У творі є метафори – «сонне село», «обидва хлопці, розуму в них немає», епітети – «синій вогник», «важка праця», «бідна старенька», «чоловік злий»; порівняння – «хрест під хмарами, як свічка горить». Особливу увагу привертають мовні одиниці, характерні для розмовної мови і фольклору: «думає-гадає», «мудро ль».
