У повісті «Сотников» автор твору Василь Биков показує «великий подвиг» маленької людини на війні.
Загін партизан змушений ховатися взимку в лісі. Медикаменти та продуктові запаси на кінець. Командир дає завдання бійцям відправитися в найближче село і роздобути продуктів харчування. Кілька людей відмовляються від «вилазки», і тоді приймається рішення відправити Рибака і Сотникова.
Сотников приховує факт власної хвороби, і вирушає з товаришем. Це перший його маленький подвиг. Він ставить службу понад власного здоров’я і навіть життя.
От тільки чоловік не розраховує власних сил. В нерівному бою з поліцаями ослаблений Сотников був поранений в ногу. Рибак не став кидати товариша напризволяще і допоміг дістатися до стояла недалеко хати.
Коли до Демчихи в будинок прийшли двоє партизанів, її не виявилося вдома. Вона прийшла трохи пізніше, але все ж встигла заховати чоловіків перед самим приходом поліцаїв. Поранений Сотників своїм болючим кашлем видав себе, після чого з товаришем і Демчихой опинилися в полоні. Жінку звинуватили в спільництві і, незважаючи на маленьких дітей, вранці її чекало суворе покарання.
Вже з ранку кожен в’язень був абсолютно впевнений, що пройде його «ліквідація». Ця думка нікому не давала спокою, проте саме Сотників вирішив діяти. Він задався метою методом свого визнання провини врятувати ні в чому не винних «співкамерників».
Можливо чоловіка не залишало почуття провини. Адже саме з-за нього арештували Демчиху. З-за його хвороби досвідчений військовий – Рибак, опинився в полоні, чого раніше з ним ніколи не траплялося. А дівчинка Бася! Адже вона ж іще дитина! Вона не винна, що народилася єврейкою!
Однак подвиг, який хотів вчинити чоловік, був не для очищення совісті. Він хотів врятувати людей, тому, що вважав це своїм обов’язком. Боротися до кінця, було його метою. Саме тому він відчуває нездужання пішов з Рибаком в село. Адже інші партизани відмовилися, а в таборі були голодні й померли від ран солдати.
Сотников все так же в душі залишався сином «червоного командира». Він хотів бути хоч трохи схожий на свого батька. Образ батька назавжди залишився у чоловіка в свідомості.
Коли вранці настав момент «ліквідації» в’язнів і Рибак прийняв пропозицію про «співпрацю», Сотників зненавидів товариша. У голові чоловіка не могла укластися думка про зраду товариша. Рибак був для нього певним чином для наслідування. Адже заради порятунку життя товариша, Сотників готовий був пожертвувати собою.
Рибак розумів що «офіцер» в ньому розчарований, тому став триматися від нього подалі. Але з волі випадку поліцаї змусили двох колишніх «соратників» до кінця триматися разом. Сотников був сильно поранений і Рибак практично тягнув його на собі.
Однак перед самим покаранням, Сотників сам, без допомоги Рибака виліз на пеньок. Він не хотів, щоб його знущально шкодували. Чоловік, хотів показати, що не боїться ворога, що готовий заради свого чесного імені і гаряче улюбленої батьківщини на все, навіть на смерть.
Так, Сотників, як і все боявся. Тільки він, на відміну від Рибака, ні за що на світі, не зрадив своїх моральних переконань, і не перейшов на бік ворога заради порятунку свого життя.
