Анна Ахматова – представниця срібного століття. Це період літератури, коли в російському мистецтві співіснує кілька напрямків, які між собою тісно переплітаються: символізм, футуризм, акмеїзм та інших. Більшість цих течій належало до модернізму, вони демонстрували абсолютно нове мистецтво, характерною рисою якого було прагнення до розриву з мистецтвом попередньої епохи. Класичні задачі досягаються новими художніми засобами.
Кожний поетичний текст являє собою неповторний варіант, який переломлюється у світлі культурних традицій, при цьому виникає взаємодією і взаємопроникненням між прецедентними текстами. Детально поговоримо про це на прикладі твору Ахматової.
У поемі «Реквієм» звучить тема історичної пам’яті, яка переплітається з традицією літературних пам’яток. Простір літературного тексту відрізняється дивовижною ємністю, воно вбирає в себе голоси та діалоги з такими авторами: Пушкіним, Некрасовим, Мандельштамом, Блоком, Моцартом, Гумільовим. Вони певною мірою визначають жанрову своєрідність та жанрову природу даної поеми.
Вічні образи культури, які фігурують в поемі, відтворюють апокаліптичну картину світу. При осмисленні теми смерті важливу роль відіграє біблійний контекст, особливо в якості первинного джерела використовуються Книги Буття. У семантичне поле поеми вписуються також і фольклорні і народні мотиви, які тісно переплітаються з біблійною основою. Яскраво виражена зв’язок «Реквієму» з творчістю Мандельштама, створюється асоціативний ряд, в якому поряд зі словом смерть стоять слова загибель і трагедія.
В епілозі розгортається образ пам’ятника страждання героїні та її сучасниць. Ця літературна традиція відома ще з античних і до пушкінських часів. Про це свідчить твір «Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний». Чином пам’ятника, який був споруджений за допомогою слова, завершується тема скам’яніння.
Вона також реалізується у творчості Мандельштама («Північні елегії», «Камінь», «Tristia»). У поезії автора дуже багато географічних назв (Петербург, Дон, Єнісей), які тісно пов’язані з біографією поета. Але вони втратили свій географічний сенс, перетворившись у культурний міф.
Образ петербурзького міфу відтворює великий пласт культурної пам’яті, поетеса вписує нові реалії, знайомі їй, історичну і літературну картину світу, яка вже була створена. При цьому використовуються вічні міфологічні образи. Петербург представлений як Місто-примара і Місто-пам’ятник, в якому відбувається розп’яття. Це місто, що несе загибель і смерть, але при цьому залишається улюбленим і єдиним для його жителів.
Отже, поема «Реквієм» вписується в літературний простір і в рамки традиційного літературного тексту про Петербурзі, але при цьому є певне новаторство: в поемі борються дві сили: добро і зло, і цю боротьбу Ахматова переосмислює досвід смерті та спокути для досягнення більш високого духовного розвитку.
