Дата заснування: 1895.
Жанр. Твір складно віднести до якогось певного жанру. Вступ і фінал написані у формі розповіді. Але основна центральна частина являє собою поему в прозі. Сама пісня старого чабана є притчею, в якій можна відзначити ознаки байки.
Тема. Свобода. Автор не випадково вкладає пісню в уста старого Рагима. Він переконаний, що прагнення до свободи споконвічно притаманне кожній людині. Переважна більшість людей протягом життя пригнічує в собі це прагнення. Але є й окремі героїчні особистості, які потребують свободи, як в повітрі.
Ідея. Головна ідея твору нерозривно пов’язана з революційними переконаннями Горького. Вона полягає не тільки в утвердженні свободи як вищої цінності, але і в її неминучому торжестві. Царизм для Горького був символом рабських ланцюгів, що сковує людину по руках і ногах. Тільки скинувши ці ланцюги, можна знайти справжню свободу (політ).
Проблематика. Горький не просто возвеличував образ борця-революціонера. У більш широкому розумінні він ставив проблему людської свободи в цілому. Обиватель замикається у своєму тісному світі, йому «чудово… тепло і сиро!». Сам того не помічаючи, він стає бранцем та рабом усталених правил та звичаїв, які часто несправедливі. При такій убогій життя обиватель перестає розуміти значення поняття свободи. Воно навіть лякає його, так як порушує звичний спосіб життя. На противагу цьому окремі сильні особистості прагнуть вирватися із замкнутого кола, що неминуче перетворює їх життя на постійну боротьбу.
З цього безпосередньо випливає ще одна важлива проблема, яка полягає сенс і призначення людського життя. Автор вважає, що повноцінне життя має проходити у невпинному русі до поставленої мети. Без цього руху, без боротьби людина стає марним. Він даремно витрачає свої кращі роки, облаштовуючи свій власний маленький світ. Гіркий був переконаний, що вища мета людини полягає у служінні суспільству. Справжню користь можуть принести тільки сильні особистості, здатні на самопожертву.
У творі містяться дві сюжетні лінії. Допоміжну роль відіграють сам оповідач і його співрозмовник – чабан Рагім.
Основні герої: Вже і Сокіл.
Сюжет. За сюжетом оповідач і Рагім відпочивають після рибалки на березі неосяжного моря. Під враженням від навколишнього величної природи вони знаходяться в особливому стані духу, коли хочеться філософствувати. На прохання автора Рагім “похмурим речитативом” розповідає йому пісню про сокола.
Вже виліз на високу гору і насолоджувався спокоєм. Раптово з неба каменем впав Сокіл. Навіть зі зламаними крилами він уперто намагався піднятися в небо і продовжити політ і боротьбу. Вужеві було незрозумілі ці марні спроби. Але гаряча мова Сокола про недоступному тепер небі порушила в ньому інтерес. Він порадив Соколу кинутися вниз, щоб в останній раз насолодитися польотом. Вільна птиця послухалася ради і загинула.
Смерть Сокола навела Вужа на глибокі роздуми. Він подумав, що в польоті дійсно щось є, саме заради нього сміливо йдуть на смерть. Вирішивши перевірити це, Аж підстрибнув у повітря і, звичайно ж, впав. Лише на мить відчувши вільне ширяння, Вже глибоко розчарувався. Для себе він вирішив, що вся принадність польоту полягає в падінні, тому Сокіл – просто смішна птах”. Змія залишилася задоволена і пишалася своїм висновком.
Спростовуючи висновок Вужа, пісня завершується урочистим вихвалянням подвигу Сокола: “Безумству хоробрих співаємо ми пісню!”.
У фіналі Горький знову повертає читача на берег моря. Оповідач і Рагім мовчки спостерігають за спокійним і безмежним морем. Обидва знаходяться в урочистому заціпенінні.
Відгук про твір. “Пісня про Сокола” – прекрасний романтичний твір. Дуже привабливий образ Сокола, який уособлює собою сміливого і відважного борця за свободу. Вже спочатку сприймається як нейтральний персонаж, провідний спокійне життя. Але його образ стає відштовхуючим після ради Соколу. Відверто негативне ставлення до Вужеві виникає після його глузування над Соколом і гордого затвердження у власній правоті.
В цілому найбільш запам’ятовуються і центральними фразами твору стає: “Народжений повзати – літати не може!” і “Безумству хоробрих співаємо ми пісню!”.
