У 1019 р. у результаті чотирирічної кривавої міжусобиці київський престол зайняв один з найбільш шанованих давньоруських князів – Ярослав Володимирович. За роки правління він показав себе не тільки майстерним полководцем, але й талановитим державним діячем. Народне прізвисько “Мудрий” найкраще відображає переваги цього князя.
Остаточну перемогу над основним суперником, Святополком Окаянним, Ярослав здобув у 1019 р. на р. Альті. Святополк утік за кордон, а Ярослав вдруге зайняв Київ.
Перші роки правління не були безхмарними. Ярославу доводилося воювати з іншими представниками князівського роду: племінником Брячиславом Ізяславичем, молодшим братом Мстиславом Володимировичем. Останньому навіть вдалося здобути перемогу і зберегти свою владу в Чернігівській землі.
Тільки після смерті Мстислава Володимировича (не залишив спадкоємців) у 1036 р. Ярослав заволодів Черніговом і став єдиновладним правителем київської Русі. На князювання до Новгорода він відправив свого сина Володимира.
У цей час Київ взяли в облогу печеніги. Великий князь спішно зібрав велике військо і підійшов до міста. Битва тривала цілий день і закінчилася повною перемогою Ярослава.
Після перемоги над усіма ворогами Ярослав зайнявся внутрішньою політикою. Своє головне завдання він бачив у організації ефективної оборони проти безперервних набігів кочівників. За вказівкою великого князя було споруджено безліч нових фортець, утворили оборонну лінію на півдні.
Ярослав чудово розумів, яку величезну роль у державі відіграє релігія. Князь усіляко підтримував християнство. На честь своєї перемоги над печенігами він наказав побудувати храм св. Софії. Ярослав навмисно дав новому храму назва самого великого і значного православного споруди – собору Святої Софії в Константинополі. Тим самим він підкреслював посилення могутність і авторитет Стародавньої Русі.
Софійські собори були споруджені в Новгороді і Полоцьку. Подібні заходи зміцнювали єдність все ще разюче відрізняються один від одного слов’янських племен.
Дуже важливим заходом Ярослава стало призначення главою руської церкви Іларіона Берестова. До цього митрополити приїжджали з Візантії. Самостійний вибір князя свідчив про зростання ролі київської Русі у православному світі.
Ярослав Мудрий дбав про поширення грамотності. При цьому князя “книжкова мудрість” стає поширеним явищем. Створюються своєрідні школи для навчання грамоті. При підтримці Ярослава на Русі з’явилася перша літопис, “Слово і законі і благодаті” митрополита Іларіона (близько 1050 р.), який став засновником російської літератури.
Ярослав запросив у Київ безліч переписувачів і перекладачів. Переклад візантійських творів залучав слов’ян до більш високої культури, давав поштовх до власного розвитку.
Київ при Ярославі перетворився в один з найбільших європейських міст. В місті було відкрито безліч церков і ринків.
Стародавня Русь займала гідне місце серед найбільш розвинутих держав. Ярослав дбав про налагодження династичних зв’язків. Його син Всеволод став зятем візантійського імператора. Три доньки Ярослава вийшовши заміж за європейських монархів. Відомий анекдотичний епізод: при одруженні Анни Ярославни з Генріхом I руська княжна розписалася, а французький монарх неписьменності поставив хрестик.
Безсумнівною заслугою Мудрого є створення першого письмового зводу законів – “Правди Ярослава”. Він являв собою зібрання цивільних і кримінальних статей, які чітко визначають злочин і покарання. “Правда” обмежувала панувала в давньоруському суспільстві кровну помсту.
Правління Ярослава Мудрого стало часом розквіту єдиної Київської Русі. Суворий полководець і розсудливий політичний діяч зумів згуртувати слов’янські племена. Перед самою смертю (1054 р.) Ярослав склав заповіт, в якому закликав спадкоємців жити в світі. Однак порада батька не був почутий: незабаром між Ярославичами розгорілася чергова міжусобиця.
