Творчість В. Нікітіна маловідоме для наших сучасників, особливо в порівнянні з лірикою А. Пушкіна, В. Тютчева, А. Фета, Єсеніна С. та інших геніїв російської літератури. Але лірика Івана Савича забута даремно, адже в ній розкрито самобутність російського народу. Вірші автора вражають тонко подмеченными і яскраво виписаними особливостями пейзажами рідної для нього Русі. У всьому цьому можна переконатися, прочитавши вірш «Ніч пройшла. Розвиднілось», відоме також під назвою «Зустріч зими». Воно було створене в 1854 р. коли поетична зоря Нікітіна тільки сходила на літературному горизонті.
Теми аналізованого вірша – прихід зими і сила російського народу. Автор показує, що зима на його Батьківщині – довгоочікувана гостя, здатна захистити людей від ворога. Також В. Нікітін стверджує, що російська людина міцний і морально і фізично.
Починається твір динамічним пейзажем. В. Нікітін показує примхи природи: ще вчора йшов дощ і віяв холодний вітер, а на наступний день на землю почав спускатися сніжок. І це був тільки перший вісник зими. Незабаром холодна красуня відчула себе повноправною господинею: скувала ріки і вкрила все сніговим полотном. Таким змінам радіє природа: ліс повеселішав, а берези, прикрашені діамантами замерзлих крапель, вітають гостю зиму.
Пейзаж на початку вірша вказує на відношення автора до холодного часу року. Від імені природи він запрошує зиму, дозволяючи їй гуляти, де завгодно. Після опису природи В. Нікітін приступає до відтворення російської натури. Він з гордістю зараховує себе до російського народу, вживаючи займенник «наша». Поет вважає, що у людей, оточуючих його гаряча кров, якій не страшний мороз. Жартуючи, він розповідає, як «православний народ» влітку ходить у кожушку, а взимку з радістю пірнає в замет по коліна і роз’їжджає по полю, де гуляє віхола.
Весь секрет такого гарту в тому, що російський мужик з дитинства звикає до зими. В. Нікітін розповідає, як мати вкладає сина біля вікна і той слухає колискові хуртовини. Набагато гірше взимку доводиться чужинцям, непристосованим до морозів. Знаючи це, автор просить зиму захистити Батьківщину від ворогів. Мабуть, у цих рядках позначилася гіркий досвід загарбників, які не витримували зимових походів на Русь.
На строфи твір не ділиться, але в ньому чітко помітний розділ на смислові частини: опис зими і розповідь про російською народі. У вірші використано різні види римування, написані вірші ямбом.
Образи російської зими і російського народу поет створив за допомогою художніх засобів. У тексті є метафори («дивиться весело ліс з-під чорних кучерів», будуй мости по річках», «наша руська кров на морозі горить»), епітети («похмурі небеса», «повітря легкий і чистий», «пекучий холод»), порівняння («білий пушок…, почав падати сніжок», «як алмази горять», «росте богатир, що під бурями дуб»). Емоції і головні думки в творі підкреслюються за допомогою інтонації: окличних і питальних синтаксичних конструкцій.
