«Сказання про бєлгородському киселі» – розповідь про винахідливості російських людей, їх любові до батьківщини. Текст дійшов до нас завдяки Нестору літописцю, автору «Повісті тимчасових років». Не можна забувати, що літопис з’явилась у 1113 р., тоді як описувані в оповіді події датуються 997 р. Таким чином, можна стверджувати, що Нестор записав розповідь з вуст народу. Визначити, що в ньому правда, а що вигадка важко.
Тема «Сказання про бєлгородському киселі» – облога Бєлгорода і порятунок русичів. Автор доводить, що винахідливість і хитрість допомагає вибратися з будь-якої колотнечі. Крім того, він стверджує, що любов до Батьківщини сильніше фізичних страждань. Жанр твору – легенда. Не дивлячись на те, що в ньому є місце вимислу, основою твору стали про реальні події, крім того, у ньому згадується діяч історії.
Сюжет повісті простий, що характерно для давньоруської літератури. Послідовність сюжетних елементів правильна. Починається переказ з експозиції: автор розповідає про умови, в яких відбувались ключові події. Зав’язка – облога міста печенігами. Розвиток подій – розповідь про голод і рішення жителів здатися, рада мудрого старця. Кульмінацією є розповідь про те, як городяни покликали печенігів, щоб показати їм колодязі з їжею. Розв’язка «Оповіді…» лаконічна: печеніги повірили обману русичів і відступили.
Система образів твору не дуже розгалужена. У ньому є збірні образи белгородцев і печеніг, які є «фоном» для розповіді про мудрого старця. Останній – головний герой «Оповіді…». Печеніги зображені як підлий народ, що нападає на беззахисних городян. Вороги белгородцев наївні і дурні, так як їх легко обвели навколо пальця. У той же час, печеніги терплячі, адже чекали, поки русичі здадуться, знесилені голодом.
Русичі – народ, який може терпіти голод заради порятунку рідних земель. Незважаючи на те, що бєлгородці збиралися здатися ворогові, їх не можна назвати трусами. Люди просто втратили надію на порятунок. Неважко здогадатися, що князь забрав сильних чоловіків на війну, тому в бій бєлгородці вступати не могли. Старець – втілення народної мудрості і сили духу. Це розважливий чоловік, який вмів зберігати спокій навіть у самих безнадійних ситуаціях.
У тексті «Сказання» дуже мало мовних засобів, що наближає його до розмовної стилю. У тексті автор використовував лише епітети: «велика війна», «сильний голод», «пресладкая сита». Метафор і порівнянь немає, але це не робить розповідь біднішими. У переказі чимало историзмов, які відображають реалії епохи Нестора: князь, віче, сита, латки, корчага.
Привертають уваги повторення спілок в сусідніх реченнях і на кордонах складних синтаксичних конструкцій. Ця стилістична фігура називається полисиндетон. Вона поширена не тільки в фольклорних текстах, але і в біблійних.
«Сказання про бєлгородському киселі» було написано більше тисячі років тому, але, завдяки цікавому сюжету і вічним ідеям, воно залишається актуальним і для сучасних читачів.
