Вже ранні твори Пушкіна були просякнуті мотивами свободи, антикрепостническими настроями. Його епіграми, жарти, різкі оди і кламбуры «ходили» серед молоді у списках. Їх активно переписували і поширювали. Таким чином, творчість молодого поета просто не могло не привернути увагу царя. На Пушкіна було заведено справу, його вірші перевірялися цензурою. Незабаром влада порахувала його ідеї небезпечними. Наприкінці весни 1820 року поета відправили в заслання на Південь.
Почалася посилання дуже навіть непогано. Олександр Сергійович три тижні пробув в гостях у свого доброго знайомого генерала Раєвського. Його маєток знаходився в Південному Криму, тому Пушкін мав можливість насолоджуватися прекрасною квітучою природою. Раєвські взяли поета великодушно, тому у них він відчував себе як вдома. В гостях у родини часто бували друзі, з якими Олександр Сергійович швидко знайшов спільну мову. Він із задоволенням брав участь у дружніх суперечках і бесідах.
Три «кримських» тижні пролетіли непомітно, і поетові довелося відправитися в Кишинів. Саме туди його було заслано за наказом царя. Сумовитий, курний місто з його безкрайніми, випаленими сонцем степами, не припав Пушкіну по душі. Після сонячного Криму він здавався зовсім незатишним.
В офіційному розпорядженні зазначалося, що колезький секретар, саме таку посаду обіймав Пушкін посилання, прямує на Південь для продовження служби. Служба в канцелярії не радувала молодого чоловіка, адже йому доводилося виконувати одноманітну нудну роботу. Крім того, Олександр Сергійович відчував постійний тиск з боку начальства, що суперечило його волелюбною вдачею. Друзі і родичі поета були далеко, і це навіювало ще більшу тугу. Вона з кожним днем тільки посилювалася, так як з молдавськими аристократами Пушкін не міг знайти спільну мову. Серед них не було творчих людей. Обставини змусили поета відчути себе полоненим.
Здавалося б, у таких умовах поет повинен був впасти у відчай, опустити руки. Але цього не сталося. Навпаки, Пушкін зумів витягти користь із самотніх годин посилання. Він почав активно займатися самоосвітою, витрачаючи вільний час на читання книг і осмислення вічних питань. Тим не менш, тужливий стан не покидало його. Його внутрішній стан «вихлюпувалося» на папір. Так в 1822 році з’явився вірш «В’язень».
Відомо, що незадовго до його створення автор побував у дворі кишинівського острогу, де побачив ручних орлов. Щоб птахи не відлетіли, їм підрізали крила. Пушкіна здивувала така картина, адже він знав, що орли звикли до свободи. Так в «В’язня» з’явилися образи царствених птахів.
У вірші відбилися все, що відчував Пушкін в Кишиневі: самотність, пригніченість, туга. Але найголовніше те, що в лаконічному тексті автор зумів передати нестримне прагнення до свободи. Перша публікація «В’язня» була здійснена третьої частини збірнику віршів Пушкіна, виданого в 1832 р.
