У своєму невеликому оповіданні «Пан із Сан-Франциско» Іван Бунін зумів достовірно відобразити епоху, в яку жив. Влада грошей перетворилася для багатьох в абсолют, спрага накопичення капіталу стала самоціллю. В образах багатих людей автор показав жахливі риси капіталізму, побачені ним у реальному житті. Зарубіжний світ буржуазії описаний в стилі натуралізму, без емоційного забарвлення. Читачі спостерігають, як багатії п’ють, їдять, веселяться, при цьому, не вважаючи за людей тих, хто їм служить. Авторська позиція очевидна у творі – відраза до капіталістів, які цінують тільки гроші.
В оповіданні письменник піднімає важливу проблему справжніх цінностей і помилкових. В епоху розквітає капіталізму все частіше люди стали жити і працювати тільки заради збагачення. Тільки той, хто накопичив достатній капітал, міг дозволити собі відпочинок. Саме так вважає головний герой оповідання, пан із Сан-Франциско. Автор багато уваги приділяє зовнішньому вигляду і соціальним статусом і ніяк не відображає його внутрішній світ. Цей чоловік у свої 58 років накопичив багато грошей, адже працював не покладаючи рук, що, правда, в основному рук своїх робітників. Найняті ним китайці чудово знали його працьовитість і високо цінували. Герой не щадив своїх працівників, вичавлюючи з них всі соки заради накопичення особистого капіталу, і в результаті зумів домогтися високого положення в суспільстві. От такі «ідеальні» риси капіталіста показує нам автор цього пана.
І коли герой став великим капіталістом, то вирішив відправитися в подорож по Європі разом з дружиною і донькою. Вони відправляються в плавання на розкішному човні, нагадує готель. І навіть перебуваючи на відпочинку, пан виявляє зневагу до жебраків, гордовито кричали їм «Геть!»
Пароплав мав символічну назву «Атлантида» і задовольняв будь-яку примху багатих людей. Але подібно легендарній Атлантиді, на пароплаві всі переваги зникали у той момент, коли клієнт втрачав владу, тобто, більше не представляв ніякої грошової цінності. Автор використовує прийом антитези, показуючи два подорожі героя на пароплаві.
У перший раз пан із Сан-Франциско – почесний гість на пароплаві. У нього є гроші, влада, а значить, він може насолоджуватися усіма зручностями. Службовці йому посміхаються і намагаються догодити. Герой відчуває себе господарем світу. Але коли через трагічну випадковість він гине і повертається на тому ж човні тому вже його тіло, то до нього ніхто не відчуває поваги. Люди продовжують насолоджуватися життям нагорі судна, і нікому немає справи до пана, адже навіть його імені ніхто так і не зміг запам’ятати.
Авторська позиція по відношенню до головного героя теж зрозуміла – він бачить у ньому безлике втілення середньостатистичного капіталіста, якому не відомі справжні цінності, а тільки помилкові. Те, що пан трагічно безглуздо гине, в якійсь мірі служить попередженням автора для тих, хто визнає лише владу грошей і не розвивається духовно як особистість.
