Проблеми екології завжди знаходили відображення в творах російської літератури, найбільш гостро вони були порушені у другій половині 20 століття. В цей же час і з’явилася збірка оповідань Віктора Астаф’єва «Цар-риба». Основна тема, піднята у творі, – взаємодія людини і природи. Якщо позначити її більш конкретно, то збірка показує, як людина, найтіснішим чином пов’язані з природою, губить її і трохи не гине сам.
Зупинимося детально саме на тій частині, яка носить символічну назву «Цар-риба». Царственої рибою в повісті стає величезний осетер, з яким одного разу під час чергової лову зустрівся головний герой Игнатьич. Він починає боротьбу з цією рибиною. І ми розуміємо, що такий момент змальований автором не випадково, він передає взаємовідношення людини і природи, одвічне бажання людей приборкати і приручити, зробити підвладним все навколишнє багатство собі та своїм бажанням. Яким же чином завершується цей бій? Риба важко поранена, але не здається під владу людини. Вона ховається в річковий глибині, несучи гачки в своєму тілі. Але хоча перемога здобута, риба йде, щоб померти. Вона не дає себе приборкати, але поранена настільки важко, що все одно в підсумку її чекає погибель. Такий сумний результат протиборства щасливого рибака і чарівного осетра.
Подивимося на зміст розповіді більш пильним поглядом. Игнатьич – головний герой. Повне його ім’я – Зиновій Утробіна. Він користується повагою серед жителів села. Вся справа в тому, що Игнатьич завжди готовий прийти на допомогу тому, хто потребує. Ну а самим головним критерієм його такої популярності серед односельців стала вправність і сметливость риболовлі. Зіновій – рибак з особливим чуттям. Та ось тільки водиться за ним серйозний грішок: думає браконьєрством.
Зустріч з цар-рибою – перевірка Игнатьича на міцність. Заради наживи він готовий на все. Рибак розуміє, що йому не впоратися з таким величезним осетром, але все ж не хоче нікого кликати на допомогу. Адже тоді доведеться ділитися не тільки рибою, але і ікрою, а в осетрові її, напевно, два відра або того більше.
Себе Игнатьич вважав особливим, ось і підтвердження цьому – така риба не кожному прийде. Верх взяла і жадібність. Зіновій зважився один на один впоратися з чудовиськом і замахнувся сокирою. При виникненні цього знаряддя у голові відразу виникає образ Родіона Раскольникова. Тільки молодий чоловік піднімає сокиру на стареньку, а Игнатьич – на саму матінку-природу.
Утробіна впевнений, що йому все дозволено. Але не тут-то було. Таку думку помилково. І покарання послідувало відразу ж. Игнатьич опинився у воді, він не може впоратися з величезною рибиною. Їх обох, і людину, і тварину чекає смерть.
Саме в цей момент герой розуміє, наскільки неприпустимим було його поведінку і кається у всьому скоєному раніше. Саме таке моральне очищення і рятує Игнатьича.
Астаф’єв своєю повістю дає зрозуміти нашу людську силу відповідальності за все, що відбувається у світі.
