Лірика Михайла Лермонтова відображає незвичайність його світовідчуття. В ній переважає тема самотності, що видає в авторі поета-романтика. Ліричний герой таких віршів страждає від нерозділеного кохання, не вірить у щирість дружби, не знаходить розуміння в суспільстві навіть близьких людей.
Трагізм теми самотності в ліриці Лермонтова не тільки в самоті одного ліричного героя як особистості, а в якийсь світової скорботи, яку той відчуває. Автор відчуває страшну дисгармонію у всьому світовому порядку, бачить людську роз’єднаність.
Мотиви самотності простежуються в багатьох віршах Лермонтова. У віці сімнадцяти років талановитий чуйний хлопець пише вірш «Вітрило». У першій рядку якого з’являється головний символ – «самотній парус». Якщо дату написання твору зіставити з біографією поета, то можна зрозуміти причину його написання.
В цей час юний поет переживе особисті негаразди. Через сварку з викладачем він кидає університет і переїжджає до Петербурга за порадою бабусі, щоб стати членом школи юнкерів. Тому рядки вірша «Що шукає він у країні далекої? Що кинув він в краю рідному?» можна зрозуміти, як переживання Лермонтова про своє майбутнє і сумніви у правильності прийнятих рішень. Вже у цьому ранньому вірші присутні головні образи, які поет часто використовувати надалі – образи моря, бурі, вітрила.
Михайло Лермонтов, за спогадами його сучасників, був розумним, освіченим, але уїдливим людиною. Він дуже добре розумів справжні почуття інших людей – і тому часто реагував на це їдкою рубав жартом. Навіть перебуваючи в топі, він рідко відчував себе не самотнім. Йому були огидні лицемірства, награні посмішки, світська мішура балів. Тому поет відчував себе незрозумілим і самотнім, що явно видно в його вірші «Виходжу один я на дорогу». Дорога як символ шляху, по якому йде самотня людина.
Тема самотності присутня не тільки в зображенні суспільного життя, але й особистою. Ліричний герой – це юнак, сповнений бажання любити, але його мрії розбиваються об жорстоку реальність. Особливо емоційно написано про це в творі «Жебрак». Лермонтов створює два способу: жебрака і закоханого юнака. Першим перед нами постає жебрак. Автор за допомогою декількох визначень створює дуже точний образ нещасного голодного людині: «висохлий, ледве живий». Але найстрашніше полягає в чужій жорстокості: хтось на глум кладе йому замість хліба в руку камінь. Ліричний герой порівнює себе з цим нещасним старим. Як той просив хліба, так він просив кохання у дівчини, яка замість відповідних почуттів чи хоча б розуміння, відповіла йому жорстокістю.
Михайло Лермонтов був надзвичайно чутливою особистістю, хотів знайти в світі щось справжнє і варте уваги, але в результаті приходив до мотиву трагічної самотності.
