Картина Олексія Венеціанова «На ріллі. Весна» викликає у нас, глядачів, безліч питань, на які відразу ж хочеться знайти відповіді. Перед нами найприємніше час року – рання весна.
Весь простір картини займає зоране поле. На передньому плані глядач звертає увагу на першу зелену травичку, яка пробивається на світло. Праворуч увагу привертають тоненькі поодинокі деревця, які починають покриватися молоденькими тоненькими листочками.
Головною героїнею картини є проста російська жінка, яка одягнена в чудове вбрання, а її голову прикрашає кокошник. Вона йде по землі босоніж, м’яко і ніжно ступаючи крок за кроком. По обидві сторони від жінки йдуть коні. Вони тягнуть борону.
Особливу увагу на картині приваблює малюк, який сидить осторонь і захоплено грає своїми іграшками.
Картина «На ріллі. Весна» просто чудова. Однак якщо уважно вдивитися в її деталі, у нас, глядачів, виникає маса питань, адже багато деталей полотна абсолютно не відповідають дійсності. Робота на полі завжди вважалася надзвичайно складним і важким, однак, головна героїня без особливих зусиль з нею справляється. Якщо на картині зображена рання весна, тоді на вулиці ще досить холодно і бридко. Як же тоді малюк може сидіти на землі в тонкому вбранні? Як головна героїня може слідувати по полю босими ногами? Та й взагалі, жінка набагато більше тих коней, які йдуть поруч з нею. І це дуже незвично!
Відповідь на це питання надзвичайно простий. Насправді в образі героїні картини художник зображує не просту працюючу селянку, а саму весну. Саме так вальяжно і м’яко вона приходить у наші краї. Саме такий граціозністю і пишністю має природа на початку весни.
Ось така чудова і незвичайна загадка прихована в роботі Олексія Гавриловича Венеціанова. І ми змогли її розгадати!
