Поема Ахматової «Реквієм» відрізняється від всіх її попередніх творів. Слід сказати, що поетеса жила під час репресій, арештів, смертей і голоду, і це не могло не відіб’ється на її творчості. Для багатьох поетів перебування на Батьківщині прирівнювалося до духовної смерті, багато покинули нашу країну і зазнали серйозних утисків. Але для Ахматової Батьківщина була її натхненням, саме тому вона не могла покинути її.
Поема «Реквієм» має ліро-епічний жанр, тому в творі поєднуються епічні та ліричні елементи. Як відомо, реквієм – це жалобний спів, яке використовується католицькою церквою, їм супроводжується поховання. Реквієм передає почуття і переживання автора, а також в точності відтворює хронологічні події страшних років. У ліричний сюжет широко включені розповідні елементи. Жанрова своєрідність поеми полягає в тому, що, незважаючи на сильні страждання і переживання, які є в тексті ліричним, Ахматова передає точні епічні дані про ту пору, розуміючи характер сталінських репресій і вказуючи на основні причини того, що відбувається.
«Реквієм» складається з таких основних частин: «Передмова», «Епіграф», «Замість передмови», «Присвята», «Розп’яття» і «Епілог». «Епіграф» і «Замість Передмови» – композиційні одиниці, які мають особливе смислове і музичне звучання. Епіграф вводить в ліричний розповідь про народну трагедію ліричну тему. Завдяки цим елементам ми розуміємо, про що піде мова в даному тексті.
Посвята по суті продовжує тему, яка вже була заявлена, описувані події досягають грандіозного розмаху. Тут автор характеризує простір і час: це тюремні черги і час “єжовщини”. У канву сюжету вплітаються музичні лейтмотиви. Поема має свій звуковий світ: тут і віддалені удари, і плач дітей, і гуркіт чорних марусь. Все це свідчить про особливий музичному будову композиції тексту.
У «Розп’ятті» все змінюється трагічної тишею. Ця глава являє собою смисловий та емоційний центр твору. У цій частині твору дуже багато біблійних образів і мотивів. У сюжеті про сучасному ми бачимо алюзії до біблійних образів Ісуса Христа і Марії-Магдалини.
Епілог переносить нас в даний час, ми знову повертаємося до тюремній черзі під “червоною ослепшею стіною”. Друга частина епілогу звучить як урочистий хорал, який супроводжується ударами похоронного дзвону. Завдяки цьому ми розуміємо, як дорога і важлива життя кожної людини.
«Реквієм» – поема, яка написана для мертвих і живих. Лірична тема завершується епічно. Анна Ахматова говорить про тему історичної пам’яті, про те, що якби їй хотіли спорудити пам’ятник, то вона бажала б, щоб його поставили там, де вона простояла 300 годин в тюремній черзі. Це змогло б увічнити пам’ять про всіх страдалицах-матерів, які разом з нею пройшли через усі кола пекла і відчули гніт сталінської машини.
