Дитячі спогади відомого перукаря Івана Андрєєва послужили основою для написання оповідання «Петька на дачі». Автором став однофамілець перукаря, талановитий письменник Леонід Андрєєв.
Іван Андрєєв домігся успіху в зрілі роки, але для досягнення мети пожертвував безтурботним дитинством. Ще хлопчиком він пішов в учні до цирульника і став працювати нарівні з дорослими. Його історія не була унікальною, адже в той час діти з бідних сімей часто починали працювати рано, щоб допомогти батькам. Але чи під силу дитині працювати без вихідних і свят? Письменник вважав справедливим забирати у дітей їх безтурботну пору. Тим паче, діти не повинні входити в жорстокий світ дорослих, адже їхня психіка ще дуже ранима.
Головний герой оповідання Петька у свої малі 10 років вже працює учнем перукаря. Ні робота, ні оточення, ні оточення не відповідають сприйняттю маленької дитини. Тому у нього є мрія – знайти інше місце.
В оповіданні присутні два світи: світ міста та дачі. Спочатку автор описує світ міста на прикладі перукарні і пейзажу за вікном.
Перукарня була моторошним закладом, брудним і вульгарним. Господар представляв собою типового капіталіста, який дбати лише про власну вигоду, а не комфорт клієнтів. Хоча публіка, приходила сюди, була аж ніяк не вимогливою. У приміщенні літали мухи і обліплювали всі мури і непристойні картини. Антисанітарія панувала скрізь: брудні руки працівників, брудні простирадла. Від цього брудними ставали і думки більшості людей.
Символом перевернутого сприйняття світу є дзеркала, одне з яких було тріснутим, а інше сильно спотворювало відображення. Городяни, яких бачив Петька, давно втратили правильний орієнтир у житті.
За вікном був непривабливий пейзаж: посіріла від пилу трава. А люди не соромилися голосно лаятися і навіть влаштовували бійки. Пияцтво і насильство – ось що бачив Петька за вікном у своєму місті. Як же в такому місці стати щасливим? І хоч дитина і не бачив нічого іншого, але інстинктивно розумів, що десь має бути найкраще місце. І він був прав, таким місцем виявилася дача.
Одного разу Надія взяла сина з собою на дачу до багатому панові. Хлопчик не бачив ніяких дач, але дуже радів можливості виїхати з запорошеного міста.
Світ дачі здивував героя своєю чистотою та тишею. Прекрасна природа, блакитне небо, білі хмари, манлива до себе річка – все це так сподобалося Петьці, що він швидко забув про місто.
У героя на обличчі розгладилися зморшки, в очах з’явився вогник – він був щасливий! Петька щодня намагався якомога швидше поїсти, тому що у нього було багато справ: скупатися в річці, пограти з приятелем Митею, порибалити на березі річки.
Порівнявши два світу, можна сміливо стверджувати, що світ дачі підходить для дитини набагато більше, ніж світ міста.
Світ міста в оповіданні байдужий до дітей, адже там заробляють гроші, а потім їх пропивають і прогулюють. А світ дачі – то найкраще місце, тихе й безтурботне, безпечне для дитини.
В кінці перемагає світ міста, куди повертається Петька. Місто знову поглинув його, як маленьку жертву.
Письменник показує, що проблема дітей, позбавлених дитинства, з’являється з-за байдужості суспільства і держави.
