Ще одним героєм повісті Олександра Платонова «Котлован» став каліка, що втратив ногу під час першої світової війни і пересувається на інвалідному візку, прізвища Жачев.
Описаний цей персонаж вкрай неприємно: відсутність зубів, які він витратив на поїдання різноманітної їжі, гладке тіло і величезне особа, знедолена тужливий погляд коричневих очей.
Жачев агресивний, причому у вищій ступеня прояву цієї якості. Такі почуття засновані, передусім, на класову нерівність. Інвалід щодня приїжджає до Пашкину, щоб вимагати чергову частку належних йому продуктів. Хоча все це він не їсть нічого заможного Жачев не терпить. А забирає тільки для того, щоб буржуазне тіло не набиралося сил за рахунок його продуктів. Куди він їх подів? Вершковим маслом, наприклад, змащував колеса своєї коляски.
Після щоденного відвідування Пашкіна Жачев прямував до Чиклину, він нудьгував по ньому. Усіх городян герой називає сволотою, і з задоволенням спалив місто, якби володів такою можливістю.
Але ставлення до товаришів у нього зовсім інше: коли ночами в барак приходить вічно сумує і мающіхся Прушевский, Жачев, намагаючись його підбадьорити, пропонує скуштувати випрошених у Пашкіна буржуазних продуктів.
Герой переконаний, що будівництво нового життя має бути виключно заради дітей. А побачивши маленьку Настю, що залишилася без матері, він розуміє, що ставку треба робити саме на них: пролетарське дитинство і сирітство. Жачев прив’язується до дівчинки, він водить її в дитячий сад, а коли йому наказують вирушати в колгосп, де вже влаштувалися Вощев і Чиклин, інвалід бере з собою і Настю. Коли ж вона застуджується, він разом з Чиклиным доставляє дівчинку на котлован.
Але дівчинці уготована трагічна доля, вона не може оговтатися від захворювання, з якою любов’ю і участю за нею не доглядали, і вмирає. Жачев любив Настю. Її смерть вибила ґрунт з-під ніг, він роздратований і більше не вірить у комунізм. Ця дівчинка стала передвісником щасливого майбутнього, а з її смертю йде і віра, і надія. Похорон дівчинки – рубіжне подія, після якого вже просто нічого немає. Тепер все безглуздо. Все втрачено безповоротно. Нове майбутнє – це діти. Немає їх, відповідно, немає і майбутнього. З цією загальною улюбленицею ніби йде і життя Жачева.
Він не розуміє, що робити далі, як вчинити і говорить про те, що на прощання піде вбивати товариша Пашкіна. Герой відповзає в місто і на котлован він більше не повертається ніколи.
