Серед образів полководців, князів, дам з вищого світу в романі Л. Н. Толстого «Війна і світ» з’являється простий дядько Тихін Щербатий. Читач вперше зустрічає Щербатого в четвертому томі. Це другорядний герой, але його яскрава зовнішність і характер не дозволяють загубитися на сторінках твору.
Тихон Щербатий – селянин із Смоленської області (автор каже, що він «з Покровського під Гжатью). Він попросився в загін Денисова в розпал війни 1812 року. Товариші по службі і сам Денисов дуже скоро помітили, що перед ними спритний, сильний і сміливий чоловік, тому Тихон був зарахований у загін «пластунів» або, як ще кажуть у романі, козаків-розвідників.
Денисов був дуже задоволений службою мужика, тому «відставив Тихона від робіт, став брати його з собою в роз’їзди». Таке розташування начальника не викликало у героя почуття гордості, відчуття переваги над іншими. Навпаки, він не відмовлявся від найважчих і бридких завдань: витягнути кінь з болота і обдерти її, сходити в розвідку в саме лігво французів. При цьому партизана зовсім не турбують добрі глузування товаришів по службі, які підштовхують його до таких завдань.
Незважаючи на те, що цей герой другорядне, Л. Н. Товсто звертає увагу на деталі його зовнішності і характеру. У мужика не вистачало одного зуба, від чого його і прозвали Щербатим. Описуючи зовнішність селянина, автор називає його меренином. Він уточнює і значення цього слова: «міцний рослий парубок зазвичай з грубими манерами поведінки». Як бачимо, однією лексемою Лев Миколайович зумів вказати на характерні риси селянина.
Одяг та спорядження Тихона нехитрі: куртка, постоли, казанська капелюх, рушницю і сокиру. Саме в такому вбранні він постав перед начальником. Обличчя героя порізане зморшками, що натякає на непросте життя селянина. Головна зброя цього мужика – посмішка, коли вона осявала обличчя героя, ставали непомітними і зморшки, і сліди віспи. З нею він дивився в очі небезпеці і людям високих рангів. Посмішка виражала його «самодовольствие», показуючи, що цей чоловік впевнений в собі. З боку це зброя здавалося іноді блазнюванням: «він був блазень всіх козаків», «сміялися з ним і над ним козаки про якісь чоботях». Вражав оточуючих і голос Щербатого: «хрипкий, але співучий бас».
Не можна залишити без уваги і витривалість чоловіка. Мабуть, її «виховала» селянське життя. Тихон вважав за краще ходити пішки, відмовлявся від їзди верхи, але пересувався він швидко, проходячи більше 50 км в день. Під час і після подібних піших «прогулянок» Тихон зовсім не здавався втомленим, він все так само жартував і сміявся.
Партизан відрізнявся завидною спритністю, спостерігаючи за нею, Денисов раз у раз вигукував: «Ека шельма…», «Оце бестія!». Незважаючи на негативний відтінок подібних фраз, в даному контексті вони вживаються в позитивному значенні.
Образ Тихона Щербатого з роману Л. Н. Толстого «Війна і мир» можна назвати збірним. Він узагальнено зображує російських селян ХІХ. Саме такі люди були головною зброєю проти ворога.
