Стихія в пушкінському творі — образ негативний. Адже повінь, описаний поетом, ламає долі жителів, позбавляє даху і їжі, забирає життя. Буйство стихії безжально руйнує все, що трапляється на шляху, несучи горе і хаос Петербургу. Вона, на думку оповідача, — втілення зла і «Божий гнів». Розглянемо, як автор малює образ стихії і його символічного звучання у поемі «Мідний вершник».
Короткий огляд
Аналіз першої частини «Мідного вершника» показує, як різко протиставлена вона бадьорим і барвистим описами білих ночей і весни Петербурга у вступі. Сумні пейзажі осені (вітер дме, «сумно виття») створюють відчуття неминучого. Символіка цієї частини поеми пронизано передчуттям біди. Природа немов попереджає жителів про насування катастрофи. Петербург з осяяної світлом столиці перетворюється на місто-сутінок («було пізно і темно»). Змінюється і вигляд річки. Нева вже не хлюпається широко і не тече державно. І вже в першій частині поеми їй стає тісно в оковах берегового граніту: річка прагне на волю.
