У своєму творі «Герой нашого часу» Михайло Юрійович Лермонтов в образ головного героя заклав частинку себе. Читач, напевно, зможе розгледіти в суперечливість Печоріна, втома і невизначеність у житті. Це все тому, що сам автор і був таким собі «ізгоєм». Він бачив лише «морок» і дуже переживав, за те, що відбувається навколо.
Що ж мав на увазі з себе цей «морок»? Як в нинішньому столітті, так і тоді існували людські пороки. Брехня, лицемірство, провокації… Людина говорить правду, і навіть думає трохи інакше, ніж основна маса, був приречений на самотність. Його не розуміли інші люди. В його поведінці завжди намагалися побачити лише загрозу для суспільства, певного «смутителя» спокою і загальноприйнятих норм.
У голови громадських мас давно увійшли такі поняття як «холодний розрахунок», «вигода», «прислужництво», «заздрість», «хабар». «Золота молодь» того часу вела себе більш ніж аморально. Молоді люди, готові були все купити, вкрасти, відібрати – одним словом, домогтися будь-якою ціною. І мало що не мало своєї вартості.
Стало розмитим поняття «людська гідність». Його змішували з брудом, принижували і всіляко катували викорінити. Саме проти цього і виступав Лермонтов. В образі Печоріна він спробував зібрати і показати читачеві жодної людини, а ціле покоління безнадійно втрачених людей. В їх думках немає ясності, серце згасли всі почуття від раннього перенасичення, а мета з метою свого життя вони ніяк не можуть визначитися.
У гонитві за змістом був і сам Лермонтов. Він не розумів, чому інші думають і чинять не так, як поет. Чому люди брешуть, лицемірять, ставляться упереджено до інших? Чому кидають улюблених жінок в гонитві за незрозумілою мрією?
Лермонтов приміряв на себе образ Печоріна, точніше, навіть не образ самого героя, а його щоденника. Адже тільки наодинці з пером і чорнилом, оголюється ранима душа Григорія Олександровича. Творець тут виступає в іпостасі безмовного глядача. Він спостерігає за подіями і ніколи не втручається ні в одну подію. І все одно, саме щоденник дає явне відчуття присутності когось з поза. Він змушує героя робити висновки, обдумувати вчинки. Так само він дає можливість подивитися на ситуацію з боку, але егоїзм Печоріна завжди заважає це зробити.
Печорін спочатку був приречений. У кінцевому підсумку, після себе він зміг залишити лише спогади на вицвілих сторінках особистого щоденника. Ці «шматочки» його життя і пояснюють поведінку чоловіка. Одне лише так і залишається незрозумілим – чому автор так і не зміг приборкати «героя нашого часу»? Можливо тому, що вважав це заняття безглуздим, так як подібна поведінка вже закладено в свідомості людей.
На тлі цього всього Лермонтова теж можна вважати героєм свого часу. Автор одержимий ідеєю і не відчуває страху за своє життя. Адже він не боїться відстоювати точку зору і нести її в маси через твори. І саме таким чином, він завдає «точкові удари» по конкретним і проблем суспільства, які, на жаль, актуальні й донині.