Твір Костянтина Паустовського «Телеграма» – це історія про трагічну долю самотньої матері. Розповідь не великий за обсягом, але враження про нього залишаються надовго, якщо не назавжди. Цікаво те, що історію про чиюсь байдужість читачам складно буде забути. Напевно, саме в цьому посил розповіді – розбурхати душі людей, нагадати через помилку героя про справжні цінності. Що ж зробила героїня оповідання і чому ніхто не хоче повторити її долю?
Головні героїні твору – мати Катерина Петрівна і дочка Настя. Так вийшло, що живуть вони далеко один від одного. Катерина живе в глухому селі Забір’я, а Настя – у Ленінграді. Дівчина не хотіла нудитися в селі, тому переїхала в пошуках кращого життя. Вона вдало знайшла роботу у Спілці художників. Специфіка діяльності говорить нам про тязі Насті до мистецтва. Так само вона уважна до творчим людям, допомагає їм у скрутну хвилину. За це вони її прозвали Сольвейг, що означає «Сонячний шлях».
Автор уточнює, що назвали її так через русяве волосся і великі холодні очі. Парадоксально те, як поєднуються поняття «сонячний шлях» і холодні очі. В цьому ми вже бачимо авторську підказку. Настя і правда виявляє чуйність до чужих людей, але про рідну людину, здається, зовсім забула. Ось вже як три роки вона не з’являлася вдома в селі і дуже рідко писала листи. Єдине нагадування про себе вона втілила в грошових переказах у конвертах.
Катерина Петрівна часто перебирала ці пухкі конверти в надії прочитати хоч якесь послання від Насті. Літня жінка дуже сумувала за доньки. Чому Настя не хотіла їхати і писати? Вона з небажанням згадувала про глухому селі, про довгої виснажливої поїздки туди, про материнських сльозах та укорах. Настя знайшла простий вихід – просто відсторонитися. Так сталося і тоді, коли Катерина Петрівна надіслала останній лист – вона його не прочитала одразу, а відклала на потім, вирішивши, що, якщо пише, значить все добре. Настя продовжила займатися своїми справами – організацією виставки талановитого, але не справедливо забутого, скульптора. Вона змогла допомогти йому, і її робота була схвалена. Під час заходу, коли публіка аплодувала дівчині, вона прочитала телеграму про те, що Катерині дуже погано. Настя насупилася і зім’яла її. Чому вона так зробила? Швидше за все, тому що погана новина порушила їх плани. Потім дівчина зрозуміє, що зробила жахливу помилку і помчить додому. Але до матері Настя вже не встигне.
Приїхавши додому і, усвідомивши, як вона була не права, Настя почувається так, наче перебуває під похмурим небом». Тяжкість каяття лягла на її плечі найжахливішим вантажем. Внутрішній монолог молодої жінки – це кульмінація центральній частині розповіді. Вона проливає гіркі сльози, які прояснюють її душу, наповнюють розумінням того, що ніхто і ніколи її не любив більше, ніж мама. На наступний ранок героїня їде з села, крадькома, як злочинниця, якою вона себе і відчуває. Автор не розповідає нам, як зможе подолати героїня цю порожнечу. Головна ідея в іншому – показати читачам, що треба берегти своїх рідних.
