Може спрага помсти стати сенсом життя?

Помста – почуття, що приховує у собі руйнівну силу. Воно захоплює всі думки людини, що сидить в ньому настільки глибоко, що не дозволяє забути ні на хвилину. Людина, намерившийся помститися, виношує плани, мріє здійснити задумане і, нарешті, знайти спокій. Інколи жага помсти настільки сильна, що стає воістину сенсом усього життя.

Саме так сталося з головним героєм знаменитої повісті А. С. Пушкіна «Дубровський» Володимиром Андрійовичем. Молодий чоловік, який приїхав в рідне маєток через хворобу батька, раптом дізнається про страшні події, що спричинили справжній стан справ: сварка з Троекуровым, суд, втрата родового гнізда Дубровских. Смерть батька настільки вразила юнака, що він просто загорівся цим сильним почуттям помсти. Володимир підпалює маєток, щоб воно не дісталося ворогові, і стає розбійником, чутки про який швидко розходиться по окрузі. Мета розбійника Дубровського – багаті люди, але головна мішень, звичайно, Кирила Петрович. Правда, він так і не домігся. Закохавшись у доньку Троекурова, Машу, Володимир відмовляється від продовження справи, яке стало сенсом всього його життя після смерті батька. Він не може заподіяти біль дівчині, до якої відчуває справжні почуття, тому слід забути про помсту. Дубровський назавжди покидає рідні місця.

Є і ще один твір, який був написаний ніби спеціально для того, щоб розкрити зазначену тему. Це роман А. Дюма «Граф Монте-Крісто». У цьому романі автор показує, як помста, розважлива і так довго виношувана, нарешті обрушується на голови винних.

Едмону Дантесу, несправедливо заточенному у в’язницю, вдається відплатити всім своїм кривдникам. Він нещадний у своєму бажанні карати, не щадить нікого, страждають навіть діти, які до тієї ситуації ніякого відношення не мали. Дантес, що ховається за ім’ям графа Монте-Крісто, розрахував все, поки сидів у темниці. Він розповідає про отрути дружині прокурора Вильфора, а та намагається отруїти Валентина, дочка від першого шлюбу чоловіка. А адже саме цього так хотілося домогтися Едмону. Граф вершить відплата, ламаючи долі ні в чому не винних людей, точно так само, як коли-то зламали його життя. І при цьому він не розуміє, що зайшов занадто далеко, що він вже нічим не відрізняється від тих, хто колись зробив безправне діяння стосовно нього. Він не вершитель суду на землі, він не Бог, він жорстокий месник, який не знає кордонів.

Напевно, це страшно, коли жага помсти досягає такої межі. Людина не має права вирішувати, хто правий, а хто винен. Помста, яка стала сенсом життя, в кінцевому підсумку заведе в глухий кут. Уподібнитися своїм кривдникам, стати з ними в один ряд – це не найкращий вихід із ситуації. Є вищий суд Божий, і вже звідти відплата наздожене всіх, хто зробив поганий вчинок.