З дитинства я дуже любила тварин, особливо собак.
У моєї бабусі на подвір’ї завжди жили невеликі дворняжки, і я за ними частенько спостерігав. Мені настільки хотілося мати свою власну собаку, що я умовив батьків, і вони подарували мені на день народження цуценяти. Як же я був щасливий в той день.
У невеликій кошику я знайшов м’який клубочок. Щеня спав, але, почувши мій захват, прокинувся й розплющив очі. Це був хлопчисько з породи лабрадорів. Я назвав його Вольфом. Чому, до сіп пір не знаю. Напевно, просто сподобалася така кличка. Вона дуже підходила собаченке.
Я витягнув цуценя з кошика і почав розглядати. Його мордочка була милою, дуже симпатичною. Він ніби посміхався мені у відповідь, коли я гладив його. На мордочці радісно світилися два блакитні очка. Мокрий носик постійно намагався обнюхати всі навколо і роззнайомитися з навколишньою обстановкою. Вже через кілька хвилин знайомства, Вольф облизав мої руки свої маленьким шорстким язичком. Думаю, я сподобався йому з першого погляду.
Невеликі вушка звисали уголочками вниз. А коли цуценя стрибав і скакав, вони підлітали разом з ним.
Шерсть у Вольфа була м’яка, шовковиста, красиво бежевого кольору. На ньому не було ніяких плям і смужок. Забарвлення Вольфа рівномірно розподілявся по всьому тельцю.
Весь день я провозився зі своїм новим, кращим другом. Ми з татом побудували для Вольфа справжній будиночок зі старих речей і палиць у моїй дитячій кімнаті.
Я пообіцяв батькам, що буду самостійно піклуватися про цуценя, гуляти з ним, годувати та доглядати.
З кожним днем мій Вольфик освоювався все більше і більше. Він дуже активний і рухливий щеня. Ми з ним постійно бігаємо і стрибаємо. Мама намагається відправити нас на вулицю, тому що кімнатного простору нам буває мало. І тоді ми вибігаємо на вулицю і кілька годин поспіль можемо гратися і розважатися.
Я дуже вдячний своїм батькам за те, що вони подарували мені собаку, мого найкращого, самого відданого друга.
