Під час написання поеми «Пісня про царя Івана Васильовича…» М. Ю. Лермонтов побажав наповнити її яскравими фольклорними мотивами. Звичайно ж, в основу поеми лягла своєрідна героїчна пісня, яка оспівує хоробрість і мужність богатиря російської. У нашому випадку таким богатирем є головний герой поеми – Степан Калашников.
Композиція поеми схожа на справжню народну пісню, яка виконувалася під співзвучні мелодії гуслів.
«Пісня про царя Івана Васильовича…» має і зачин, і закінчення. Дуже часто автор поеми вдається до такого прийому, як паралелізм. Читач може помітити, як опис зовнішності головних героїв, їхніх звичок і поведінки порівнюється з різними станами природи.
Сцену перед боєм Лермонтов М. починає великим опис зорі, яка оповідала про початок нового дня.
Автор досить часто використовує епітети, які зустрічаються в народних піснях. Це такі словосполучення, як «чорні брови», «бурхливий молодець», «червоне сонце», «очі темні». І такі вирази простежуються в тексі всієї поеми. Вони є її невід’ємною частиною.
Сцена бою містить у собі такий прийом, як триразове повторення. Ми уявляємо, як купець Степан тричі кланяється оточуючим в знак поваги. Взагалі, головний герой є народним героєм. Він намагається відстояти не тільки свою честь, а й гідність всього народу руського. У його вчинках ми бачимо благородство, сміливість, честь.
Дані якості протиставлені поведінки молодого опричника, улюбленця царя – Кирибеевича. За ним закріплюються такі риси, як лицемерность, підлість і брехню.
Що стосується грозного царя, який також є важливою фігурою на сторінках поеми, його ми не можемо характеризувати однобічно. Здавалося б, він негативний герой – темний і жорстокий. Однак, стративши Калашникова, цар проявляє милість і не дає в образу сім’ю удалого купця.
Ось така неоднозначність є ще однією яскравою традицією в народному фольклорному жанрі.
