Тому перший
Глава I
Роман починається з опису маєтку російського пана – Кирила Петровича Троекурова. Він був досить заможною людиною з поганим характером. В будинку Троекурова завжди були гості, які з повагою приїжджали в село Покровське.
Кріпаки дуже боялися, але поважали свого пана. Вони відчували його захист і тому зневажливо ставилися до інших кріпаком.
Улюбленими заняттями Кирила Петровича були полювання, об’їзд власних володінь і пишні застілля.
Єдиною людиною, дружбою з яким дорожив Троєкуров, був Андрій Гаврилович Дубровський. Він був поміщиком, але не таким багатим. Мав всього сімдесят душ кріпаків. Троєкуров і Дубровський були знайомі по службі. До того ж, Андрій Гаврилович був сусідом Кирила Петровича.
Так сталося, що Дубровський був змушений залишити службу і піти у відставку. Ці обставини змусили його оселитися в бідному селі. Дізнавшись про це, Троєкуров запропонував Андрію Гавриловичу своє покровительство, але той відмовився, вирішивши залишитися бідним, але незалежним. З тих пір вони бачилися щодня.
Всі заздрили дружбу Троекурова й Дубровского, адже останній сміливо міг висловлювати свою думку, навіть якщо воно йшло в розріз думку Кирила Петровича. Хто-то теж якось вирішив висловитися проти волі Троекурова, але той одразу ж поставив його на місце.
Доля Троекурова й Дубровского була схожа. Вони обидва одружилися по любові, обидва рано овдовіли. У Троекурова була дочка Маша, у Дубровського – син Володько. Кирило Петрович навіть замислювався поріднитися з Дубровскими, видавши Машу заміж за Володька, але Андрій Гаврилович був проти. Він вважав, що синові треба шукати наречену теж з бідної сім’ї, щоб бути «головою в домі», а не жити по волі «розпещеної молодички».
Але дружба Троекурова й Дубровского скоро розладналася. На початку осені Кирило Петрович вирішив в черговий раз запросити гостей і відправитися з ними на полювання. І кожен раз перед полюванням він обходив свою псарню. Серед запрошених гостей був і Дубровський – великий поціновувач собак і полювання. Він заздрив своєму другові, адже сам не мав можливості тримати таку псарню. Саме тому Андрій Гаврилович ходив похмурий і невеселий.
Побачивши, що Дубровський невеселий, Троєкуров поцікавився, в чому справа. Запитавши того, може псарня йому не по душі. Андрій Гаврилович відповів, що псарня відмінна. Тут же слуга Троекурова помітив, що на цій псарні деяким панам буде краще жити, ніж у своїх маєтках. Цей жарт дуже розвеселила Кирила Петровича, але образила Дубровського. Через деякий час Андрій Гаврилович пішов. Його відсутність було помічено тільки за столом.
Троєкуров наказав повернути Дубровського до вечері. Але слуга повернувся без нього. Розгніваний Кирило Петрович послав за ним другий раз.
Вранці Троєкуров знову запитав про Дубровском. Його не було в маєтку. Слуга передав записку. В ній Андрій Гаврилович вимагав прислати до нього псаря Парамошку, він хотів покарати за ту безглузду жарт. Це розгнівало Троекурова, і він вирішив помститися своєму колишньому другові.
До речі, запланована полювання і обід не вдався.
В один із днів, Дубровський об’їжджаючи свої володіння, побачив, як кріпаки Троекурова крадуть його ліс. Йому вдалося схопити двох мужиків і трьох коней. Мужиків побили прутами, а коней віддали в роботу. Це подія довелося не до душі Троекурову, і він вирішує розорити Дубровського, забравши його маєток до себе.
Через Шабашкина, Кирило Петрович починає процедуру вилучення маєтку у Дубровського, яке раніше було продано батькові Дубровського і перейшло у спадок Андрію Гавриловичу.
«18.. року, лютого 9 дня» Дубровському потрібно було з’явитися до земському судді для вирішення спору між ним і Троекуровым за маєток.
Розділ II
На наступний день Дубровський і Троєкуров з’явилися до земському судді. Секретар суду почав швидко читати ухвалу суду, суть якого зводилася до того, що у Дубровського не виявилося справжніх документів на маєток, отже, суд зробив висновок, що його потрібно повернути Троекурову, як законному власнику.
Після оголошення ухвали Троекурову і Дубровському було запропоновано підписати документ. Кирило Петрович з посмішкою на обличчі написав, що повністю схвалює рішення. На відміну від нього, Андрій Гаврилович прийшов в лють. Він відштовхнув секретаря, схопив чорнильницю і шпурнув її в суддю. Дубровського вивели з будівлі суду і посадили в сани. Тільки на наступний день, Андрій Гаврилович, оговтавшись від потрясіння, повернувся в Кистеневку, яка йому не належала.
Розділ III
Стан Андрія Гавриловича стало погіршуватися. Він перестав виходити зі своєї кімнати, відмовлявся від їжі і спілкування. Тільки стара нянька Єгорівна могла умовити його поїсти. Розуміючи, що Дубровський поганий, вона вирішує відправити листа Володимиру, сину Андрія Гавриловича.
Володимир Андрійович служив у той час в Кадетському корпусі в Петербурзі. Батьківський будинок він залишив у вісім років і після ніколи в ньому не бував. Андрій Гаврилович намагався забезпечити сина всім найкращим і необхідним. Володимир жив на «широку ногу». Він міг дозволити собі залізти в карткові борги, мріяв про багатої нареченої.
В один з вечорів, перебуваючи в кампанії друзів, Володимиру принесли лист. Він тут же зрозумів, що це лист із дому. У ньому говорилося, що батькові дуже погано і тому йому потрібно терміново приїхати додому.
Володимир Андрійович відразу ж почав клопотати перед начальством за відпустку. Через три дні він відправився в шлях.
На станції молодшого Дубровського зустрів старий кучер Антон. Вони, не зволікаючи, запрягли коней і вирушили в дорогу.
По дорозі Володимир розпитував Антона про те, що трапилося, про конфлікт батька з Троекуровым. Кучер сказав, що в панські справи не ліз і багато чого не знає.
Через час вони були вже перед батьківським домом. Володимир побачив, як змінилася садиба за дванадцять років. Там уже не було старого порядку.
На порозі будинку його зустріла нянька Єгорівна. В ту ж мить він побачив изнеможденного батька в халаті і ковпаку. Володимир міцно обняв його. Андрій Гаврилович був настільки слабкий, що трохи не впав. Пізніше Дубровського відвели в спальню і поклали в ліжко.
Розділ IV
Тим часом стан Андрія Гавриловича погіршувався. Володимир намагався розібратися в батьківських справах, але це в нього не дуже виходило. Молодий Дубровський, передбачаючи швидку кончину батька, не відходив від нього.
Час для подачі апеляції минув, і торжествуючий Шабашкин з’явився до Троекурову повідомити, що тепер він став законним власником маєтку Дубровских. Ця звістка не обрадувало Кирила Петровича. Він знав, в якому стані знаходився його колишній товариш і розумів, що сили не були рівними. Троєкуров прогнав Шабашкина і звелів запрягти «бігові доріжки».
Кирило Петрович вирішив поїхати до Дубровському і налагодити колишню дружбу. В’їхавши в маєток Дубровских, Троєкуров зауважив, що Андрій Гаврилович сидів у спальні біля вікна. Побачивши старого друга, Дубровському зробилося погано, і він впав на підлогу. Володимир одразу ж наказав послати кучера Антона в місто за лікарем, а Троекурова прогнати з двору.
Слуга передав Троекурову слова Володимира. Останній презирливо усміхнувся й поїхав з двору. В цю хвилину молодий Дубровський повідомив усім, що Андрій Гаврилович помер.
Розділ V
Через три дні поховали Андрія Гавриловича на цвинтарі біля могили його дружини. Після похорону всі присутні вирушили на поминальний обід, а Володимир пішов до гаю. Він думав про майбутнє, про конфлікт з Троекуровым, його майбутнє було туманним. Коли стемніло, молодий Дубровський вирішив повернутися в маєток.
Там він побачив, що біля порога юрмилися люди. На порозі будинку стояли якісь люди у формі. Дубровський гнівно запитав у Антона, хто вони. Той відповів, що це судові люди приїхали віддавати маєток Троекурову.
Володимир підійшов до чиновників. Серед них був Шабашкин. Потім справник оголосив, що з цього дня Шабашкин є їх новим паном.
Хтось з натовпу крикнув, що їх паном є Володимир Андрійович. Спроба з’ясувати, хто кричав, не увінчалася успіхом. Після цього натовп почав напирати на судових чиновників, і вони змушені були закритися в сінях.
Тільки крик Дубровського зміг зупинити натовп. Після цього Шабашкин попросився переночувати в маєтку Дубровских.
Володимир сказав, що він більше тут не господар і пішов у батькову кімнату.
Розділ VI
Дубровський сидів у кімнаті батька і думав, що тепер все маєток доведеться віддати своєму ворогові Троекурову. Страшні думки переповнювали його голову.
Володимир почав перебирати документи батька. В основному це були господарюючі запису. Він почав рвати їх. Через деякий час він натрапив на згорток. Це були листи його матері батька. Володимир почав їх читати. Листи були настільки душевними, що Дубровський забув про всі проблеми. Тільки настінні годинники, пробили одинадцять, повернули його в реальність. Він запалив свічку і вийшов з кабінету батька.
У вітальні на підлозі спали п’яні прикажчики. В кімнаті відчувався різкий запах рому. Володимир вийшов у двір, де натрапив на коваля Архипа. Той був з сокирою. Він зізнався Дубровському, що було б непогано зарубати прикажчиків. Володимир наказав тому заспокоїтися.
Обходячи подвір’я, Володимир Андрійович наказав усім слугам покинути батьківський дім. Після цього він замкнув усі двері, наказав принести сіна і соломи й укласти їх на ґанку. Потім він підпалив їх. Полум’я швидко почало поширюватися по дому. Баби верещали, просили врятувати прикажчиків, але Дубровський був не преклонен.
Володимир призначив місце зустрічі в Кистеневской гаю, після чого поїхав. В цей час вогонь перекинувся на сусідні хати. Коваль Архип не міг натішитися цій картині. Його увагу привернула кішка, яка кидалася на даху сараю. Коваль, підставивши сходи, спас «божого створіння». Після цього Архип покинув згоріле маєток Дубровских.
Розділ VII
На наступний день Троєкуров особисто приїхав до згорілого маєток. Версій пожежі було багато. Зібравши все, Кирило Петрович відправив їх губернатору. Так почалося нове слідство.
Незабаром в тих краях з’явилися розбійники. Вона нападали і вдень і вночі. Грабували торговців, поштові вози. Будинки поміщиків просто спалювали. Про ватажка розбійників почали складати легенди. Головне підозра падала на Дубровського. Але що дивно, розбійники не чіпали маєток Троекурова. Кирило Петрович вважав це виключно своєю заслугою.
Настала перше жовтня – день храмового свята в селі Троекурова.
Розділ VIII
У восьмій главі автор знайомить нас з Марією Кирилівною Троекуровой. У той час їй було сімнадцять років. Її краса і чарівність були в повному розквіті. Троєкуров дуже любив свою доньку, але ставився до неї з властивим йому норовливістю. Він міг догоджати їй по будь-якій дрібниці, а міг з тієї ж дрібниці лаяти й лякати страшними карами.
У Маші не було подруг, адже гостями її батька в більшості випадків були чоловіки. Вона росла в самоту. Єдиною розвагою дівчини було читання книг. І, звичайно ж, вона захоплювалася французькими романами.
Далі Пушкін пише про мамзеле Мімі, одну з наложниць Троекурова. Швидше за все, Кирило Петрович був закоханий у цю жінку. Коли їх відносини стали явними, він змушений був послати її до іншого маєтку.
Мімі народила Троекурову сина Сашка. Він був єдиним дворовим, серед інших дітей, якого Кирило Петрович визнав своїм сином. Для Сашка він навіть виписав вчителя з Москви. Коли той прибув, Троєкуров, через Машу (він не говорив по-французьки), передав, щоб той не задивлявся на дівчат, а навчив Сашка грамоті та географії. Звали вчителя Дефорж.
Варто відзначити, що спочатку Маша не звертала уваги на молодого вчителя, але після одного випадку її ставлення різко змінилося.
Так, однією з улюблених забав Троекурова було випробування гостей в ведмежою кімнаті. Суть випробування зводилася до того, що ведмедя прив’язували в одному кутку кімнати. Він міг дістати скрізь, крім протилежного кута. І ось той, хто потрапляв у цю кімнату, повинен був відшукати цей кут або загинути від лам звіра.
В один із днів двоє слуг заштовхали Дефоржа у ведмежу кімнату. Коли вчитель побачив, що розлючений ведмідь біжить на нього, дістав з кишені маленький пістолет, засунув його в ведмеже вухо і вистрілив. Ведмідь був убитий.
На шум збіглися слуги, прийшов і Троєкуров. Він був здивований таким результатом. Після цього випадку Кирило Петрович вирішив більше не випробовувати Дефоржа.
Марія Кирилівна, побачивши таку сміливість і хоробрість молодого вчителя, відразу розгледіла в ньому чоловіка. З того дня їхні відносини змінилися. Дефорж давав їй уроки музики. І незабаром, сама того не розуміючи, Маша закохалася в молодого вчителя.
Тому другий
Розділ IX
Настав день свята. Кирило Петрович зі свитою гостей відправився в церкву на обідню. Після цього всі присутні були запрошені на обід в маєток Троекурова. Гостей було близько вісімдесяти осіб. Після того, як слуги накрили на стіл, Кирило Петрович запросив всіх за стіл. Троєкуров сіл на чолі столу, дами з одного боку, а чоловіки з іншого – напроти них. З самого краю столу сів маленький Сашко зі своїм вчителем.
Через деякий час у двір в’їхала віз. Це приїхав Антон Пафнутьич Спіцин. Троєкуров вилаяв його за запізнення. Спіцин у виправдання сказав, що в дорозі у нього зламалося колесо.
Пізніше зав’язалася розмова про Дубровском. Тонкий жіночий голос сказав, що Дубровський нещодавно у неї обідав. Це була Ганна Савишна Глобова. Всі присутні стали слухати її розповідь.
Ганна Савишна вирішила відправити свого сина – офіцера гвардії трохи грошей (2000 рублів). Написала лист і відправила слугу до сина. Увечері слуга прийшов вага обдертий, брудний. Сказав, що на нього напав Дубровський, і під загрозою смерті забрав усі гроші.
Через деякий час в маєток Глобовой приїхав генерал, який представився другом її покійного чоловіка. Ганна Савишна запросила його до обіду. За обідом вона розповіла йому історію про те, як Дубровський відібрав гроші у слуги.
Генерал був дуже здивований розповіддю. Він знав, що Дубровський грабував тільки заможних поміщиків і то все не забирав. А у вбивствах його ні хто не звинувачував. Тоді генерал попросив покликати служника. Той в сльозах зізнався, що дійсно зустрів Дубровського, але той, дізнавшись, куди він йде, відпустив, а гроші він сховав.
На цьому розповідь Анни Савишны був завершений. Кирило Петрович не розумів, чому вона вирішила, що цей генерал був Дубровським. Він сказав, що розбійнику не більше 23 років.
Після цього справник дістав з кишені клаптик паперу і зачитав прикмети Дубровського. Вони були настільки загальними, що всі сміялися над ними.
Трохи пізніше Антон Пафнутьич запитав у Троекурова, як поживає ведмідь. Той сказав, що ведмідь здох. Він почав розповідати історію про ведмедя і Дефоржа.
Обід тривав близько трьох годин. Після гості вирушили у вітальню пити каву і продовжувати пиятику.
Розділ X
Близько семи годин вечора Троєкуров наказав замкнути ворота і сказав, що ні кого з гостей до ранку не відпустить. Розпочався бал. Особливою популярністю у дівчат користувався молодий учитель. Всі помічали, що він дуже хороший в танці. Опівночі Кирило Петрович наказав подавати вечерю, а сам пішов спати.
Після відходу господаря, гості почали відчувати себе більш розв’язано. Був веселий тільки Антон Пафнутьич. Його терзали розповіді про розбійників. Всі свої гроші він носив у шкіряній сумці на шиї. Антон Пафнутьич боявся, щоб його не поклали спати в дальній кімнаті, куди з легкістю можуть проникнути бандити. Він почав шукати собі товариша для ночівлі. Єдиний, хто вселяв довіру, був Дефорж.
Недовго думаючи, Антон Пафнутьич запитав у молодого француза дозволу переночувати в його кімнаті. Той був не проти.
Гості почали розходитися по кімнатах. Дефорж і Антон Пафнутьич вирушили у флігель. У флігелі було два ліжка, двері закривалася на один засув.
Дефорж загасив свічку й ліг. Антон Пафнутьич ще деякий час намагався пояснити вчителеві, що не може спати без світла. Але знання французької не дозволили йому порозумітися. Він заснув.
Прокинувся Антон Пафнутьич від того, що хтось шарпав його за комір сорочки. Він відкрив очі і побачив Дефоржа. Той тримав маленький пістолет і відстібав з його шиї сумку з грошима. Антон Пафнутьич спробував щось сказати, але Дефорж чистою російською мовою наказав йому мовчати і представився Дубровським.
Розділ XI
У цій главі йтиметься про те, як молодий француз опинився в маєтку Троекурова. Справа була на одній зі станцій. Молодий чоловік уже кілька годин сидів у будиночку біля станційного доглядача, дивився у вікно і насвистував. Дружина наглядача Пахомівна була незадоволена поведінкою гостя і впівголоса лаяла його. Доглядач Сидорыч не давав йому коней, адже чекав більш заможного попутника.
Тут під’їхала коляска, і молодий чоловік у військовій шинелі зайшов у будинок доглядача. Він наказовим голосом звелів подати коней. Доглядач заметушився і пішов квапити візника.
Молодий офіцер запитав у Пахомовны, хто той молодий чоловік. Вона відповіла, що якийсь француз, що сидить у них давно і постійно свистить. Офіцер підійшов незнайомця і заговорив з ним. Француз сказав, що був виписаний з Москви паном Троекуровым. Як тільки офіцер почув, що француз їде до Троекурову, то запропонував угоду – десять тисяч в обмін на папери і документи. Француз сторопів від такої пропозиції офіцера. Але пізніше погодився. Офіцер віддав гроші і взяв папери. Також він попросив француза залишити у таємниці цю розмову.
Після цього офіцер поїхав. Через деякий час доглядач визнав у молодому офіцерові Дубровського. Так Дубровський потрапив в маєток Троекурова.
Тим часом, близько дев’ятої години ранку, гості Кирила Петровича зібралися у вітальні, вони пили чай. Був серед них Антон Пафнутьич. На ньому не було лиця. Він швидко попрощався з Троекуровым і покинув маєток.
До обіду Покровське спорожніло і все повернулося в колишнє русло.
Глава XII
Життя у Покровському тривала. Троєкуров все також кожен день їздив на полювання, брав гостей. Марія Кирилівна займалася музикою. Напевно, вона почала розуміти свої почуття до Дефоржу. Дівчина була готова до того, що в потрібний момент вони повинні спалахнути з повною силою.
В один із днів Маша прийшла в зал, де її вже чекав молодий учитель. На його обличчі читалося хвилювання. Дефорж вибачився перед дівчиною, сказав, що змушений покинути її. Перед відходом він передав Маші записку.
Марія Кирилівна пішла до себе в кімнату. Розгорнувши записку, вона прочитала прохання Дефоржа прийти в альтанку біля струмка в сім годин вечора. Дівчина була схвильована. Вона чекала визнання молодого вчителя і думала, як йому відповісти.
Увечері, коли Троєкуров був зайнятий грою бостон, Маша тихенько залишила вітальню і відправилася в альтанку. Дефорж вже чекав її.
Він відразу ж сказав, що є не тим за кого себе видавав, що він Дубровський. Маша злякалася. Але Дубровський заспокоїв її, сказавши, що не заподіє шкоди. Він розповів їй, як Троєкуров позбавив його всього, він хотів помститися йому. Але після того, як зустрів Машу пробачив його. Три тижні, які він провів поруч з нею, були найкращим часом в його житті.
Почувши свист, Дубровський сказав, що йому треба йти. Він узяв руку Маші, притиснув до своїх губ і сказав, щоб вона йому дала обіцянку звернутися за допомогою в годину потреби. Дівчина погодилася і Дубровський зник.
У цей час у вітальні почалися заворушення. Приїхав прикажчик і повідомив Троекурову, що Дефорж це Дубровський. Кирило Петрович був в сказі, він не вірив словами прикажчика. Тут же наказав знайти молодого вчителя, але його ніде не було.
В одинадцятій годині Троєкуров прогнав усіх гостей і пішов спати. Маша тим часом ридала в своїй кімнаті.
Розділ XIII
До настання літа життя в будинку Троекурова була спокійною і не віщувала змін. В тридцяти верстах від Покровського розташовувалося маєток князя Верейського. Князь довгий час подорожував, а за його господарством наглядав відставний майор. Троєкуров був знайомий з Верейским. І ось по приїзду в маєток князь вирішує провідати свого давнього знайомого.
Кирило Петрович був радий такому гостеві, адже вважав його рівним собі. Верейскому було близько п’ятдесяти років, але виглядав старше своїх років. Маєток Троекурова не дуже сподобалося князю. Єдиною радістю стала Марія Кирилівна.
Після Верейский запросив Троекурова й Машу в свій маєток. Читача вразив шик і багатство будинку старого князя. Сам будинок був виконаний з білого каменю, навколо був газон, на якому паслися швейцарські корови з дзвіночками. З вікон будинку відкривався чудовий вид на Волгу. Стіни будинку були прикрашені картинами. Верейский почав розповідати Маші про картинах, про їх переваги і недоліки. Дівчина слухала з задоволенням.
Увечері князь вирішив порадувати своїх гостей феєрверком. Марія Кирилівна веселилася немов дитя.
Після вечері гості залишилися на нічліг в маєтку Верейського, а вранці, пообіцявши зустрітися знову, поїхали.
Розділ XIV
Марія Кирилівна сиділа біля вікна і вишивала. В одну мить у віконце простяглася рука і передала дівчині листа. Тут же в кімнату увійшов слуга і сказав, що Троєкуров просить зайти. Маша поїхала до батька.
Троєкуров був з князем Верейским. Він сказав, що той сватає Машу собі в дружини. Дівчина остовпіла, вона не могла вимовити ні слова, сльози покотилися по її щоках. Кирило Петрович наказав їй піти заспокоїтися і повернутися веселою. Маша побігла до себе в кімнату. Вона гірко плакала і не хотіла ставати дружиною старого князя. Вона згадала про Дубровського.
Розгорнувши записку, прочитала, що в десять годин потрібно бути біля альтанки.
Розділ XV
У призначену годину Марія Кирилівна була біля альтанки. Через секунду з’явився Дубровський. Він сказав, що знає про біду дівчини і запропонував свою допомогу. Маша відмовилася. Вона сказала, що буде просити батька не видавати її заміж за старого князя. Якщо прохання не допоможуть, тоді вона звернутися до Дубровському.
Дубровському треба було йти. Він несміливо обняв Марійку і надів на її палець кільце. Потім сказав, що якщо потрібна буде допомога, то це кільце потрібно принести в дупло старого дуба. Це буде сигнал.
Володимир поцілував руку Марії і зник у сутінках.
Розділ XVI
В цей час Троєкуров приймав привітання з весіллям доньки. Маша, як могла, відтягувала час відповіді. Трохи пізніше вона вирішує написати лист старому князеві, в якому все пояснити. Дівчина потайки передала лист Верейскому. У ньому вона говорила, що не відчуває до нього любовних почуттів і просить позбавити від небажаного заміжжя. Після прочитання, Верейский вирішує показати лист Троекурову. Той був в сказі. Вони вирішують зіграти весілля через два дні.
Потім Верейский вирішив поговорити з Машею. Він сподівався, що в майбутньому дівчина зможе полюбити його. Про розмову з Троекуровым старий князь не сказав ні слова.
Після від’їзду Верейського, Кирило Петрович з’явився в кімнату до Маші. Дівчина гірко плакала і просила батька скасувати весілля. Троєкуров був не преклонен. Він сказав, що весілля відбудеться післязавтра. Тоді Маша заявила, що знайде собі захисника. Троєкуров замкнув дівчину в кімнаті і пішов.
Вночі Маша сподівалася відшукати Дубровського. Коли настала ніч, вона спробувала вийти з кімнати, але двері були замкнені. Вона була під арештом. Маша просиділа всю ніч біля вікна, дивлячись у нічну темряву.
Розділ XVII
Маша думала, як передати Дубровському звісточку. Троєкуров наказав все слугам не розмовляти з дівчиною. Раптом маленький камінчик вдарив у вікно. Під вікном стояв Сашко. Він зголосився допомогти. Маша зробила йому перстень і попросила покласти його в дупло старого дуба. Через кілька хвилин Сашко був у дуба. Він озирнувся і поклав кільце в дупло. Коли хлопчик йшов, то помітив, що якийсь рудий хлопчик поліз у дупло і забрав перстень. Між ними зав’язалася бійка. На крики прийшов садівник Степан. Він вирішив відвести хлопчаків до Троекурову.
Під погрозами бути покараним, Сашко розповів Кирилу Петровичу про прохання Маші. Той звелів йому йти в кімнату, а рудого хлопчика замкнути в голубнику до приїзду справника. По приїзду справника, Троєкуров заявив, що зловив помічника Дубровського. Вони довго вирішували, що з ним робити. Потім справник заявив, що пан вирішив проявити милість і відпустити хлопця.
Митька, так звали рудого хлопчика, побіг у Кистеневку. Біля першої хати він зупинився, постукав у вікно і попросив у своєї бабусі хліба. Після побіг в Кистеневскую гай. Дійшовши до потрібного місця, Митька протяжно засвистів. Легкий свист пролунав у відповідь, і хтось вийшов з гаю.
Розділ XVIII
У вбиральні служниці готували Марію Кирилівну до весілля. Троєкуров квапив їх. Після того, як все було готове, Кирило Петрович хотів благословити дочку, але та знову впала до нього в ноги і просила скасувати весілля. Дівчину в сльозах затягли в повозку і відправили в церкву. Там їх уже чекав наречений. Маша до останнього чекала Дубровського, але його не було.
Священик провів обряд, і молоді відправилися в Арбатово. Верст через десять почулися крики. Візок зупинилася, і дверцята з боку Марії Кирилівни відкрив чоловік у напівмасці. Він сказав, що тепер вона вільна. На питання Верейського, хто це, дівчина відповіла, що це Дубровський. Після цих слів старий князь дістав маленький пістолет і вистрілив. Він поранив Дубровського в плече.
Володимир знову повторив, що Маша може йти. Дівчина відповіла, що ж пізно, що вона дала клятву. Вона просила залишити їх. Верейский спробував вистрілити знову, але розбійники витягли його з воза. Дубровський наказав їм не чіпати старого князя.
Після слів Маші, пораненого Дубровського посадили на коня. Розбійники відвезли свого отамана.
Розділ XIX
Укриття Дубровського було в лісі. Це був земляний вал і рів. Також у розбійників була гармата. Дубровський перебував у своєму курені, заліковував колишнє поранення. Тут дозорні донесли, що їх оточують табір солдати. Дубровський скомандував зайняти місця. Зав’язався бій. Дубровському вдалося поранити офіцера, який командував солдатами. Розбійникам вдалося відбити атаку.
Пригоди Дубровського дійшли до царя. Було наказано дістати Дубровського живим або мертвим. На його упіймання була відправлена ціла рота солдатів. Дізнавшись про це, Володимир зібрав своїх товаришів і сказав, що пора закінчувати розбійницьку діяльність, що кожен може почати жити новим життям. Після цього Дубровського більше не бачили. Багато хто подумав, що це жарт. Але з часом розбійні напади припинилися, дороги були знову безпечні. Пішли чутки, що Дубровський відправився за кордон.
