Оповідання Івана Буніна «Пан із Сан-Франциско» написаний легким стилем і, на перший погляд, може здатися простим твором, однак автор в ньому піднімає важливу соціальну проблему нерівності.
Величезне місце в сюжеті займає опис світу розкоші багатих людей. У центрі подій пан із Сан-Франциско, який у свої 58 років вирішив, що заслужив відпочинок. Він разом з родиною вирушає подивитися Європу. Автор докладно описує їх перебування на кораблі, який настільки розкішний, що нагадує плаваючий готель. Вищий клас має найкращі умови, солодко їсть і м’яко спить. Службовці намагаються їм у всьому догодити.
У пана з Сан-Франциско є дружина і дочка. Бунін не показує їх взаємовідносини, як близьких людей, а швидше, як тих, кого об’єднала одна розкішна годівниця. Дочка мала хворобливий вигляд, і давно мріяла про заміжжя. На кораблі вона знайомиться зі східним принцом, який непоказний на вигляд, але має благородну кров. Дівчина дивиться на нього з трепетом, адже схиляється перед значною персоною.
Головний герой оповідання – пан із Сан-Франциско. Письменник докладно описує зовнішній вигляд свого героя, в якому все говорило про його достатку. Так само автор пояснює причину, по якій він відправляється в подорож. Пан був з категорії людей, що всю молоду життя заробляють гроші, а потім вирішуються на відпочинок. Однак найбільш яскравою особливістю головного героя є те, що його імені автор не згадує жодного разу в оповіданні. Бунін це пояснює це тим, що ім’я пана так ніхто і не запам’ятав. У цьому відразу відчувається авторська іронія щодо героя.
Справжня причина, по якій герой не має імені – це зневага письменника до героя, як до представника порочного вищого суспільства. Пан знеособлений, тому що, на жаль, таких людей чимало. Особи, які вважають, що володіють світом, але в результаті володіють лише ілюзією. Що Іван Бунін у фіналі твору і доводить трагічним кінцем героя.
Автор не тільки не називає імені персонажа, але і не показує його внутрішній духовний світ. Читачі знають тільки про його вчинки, то, що він все життя збирав багатство, і для цього працював старанно, що в якійсь мірі похвально. Однак герой ніяк не дбав про духовне зростання. Так і експлуатував працю нижчого класу. У віці 58 років він нарешті задумався про відпочинок. Разом з родиною герой відправляється в подорож по Європі. Але робить це безцільно, тільки заради задоволення фізичних потреб. Йому не цікаві пейзажі і архітектура, а тільки те, наскільки якісним буде обслуговування.
Іван Бунін насміхається над таким способом життя багатих людей. Він виявляє своє відраза до подібним особам, не здатним до духовного розвитку. У героя не тільки немає імені – у нього немає внутрішнього духовного стрижня. І тому він нікому і не запам’ятався, адже жив тільки в своє задоволення, а на людей нижчого класу дивився зверхньо.
