Розповідь Леоніда Андрєєва «Петька на дачі» може ввести в оману своїм безтурботним назвою, проте це дуже сумна історія про дітей, позбавлених радощів дитинства, це несамовитий крик про допомогу і смирення з безвихіддю. Твір вражає ще й тому, що воно засновано на реальних дитячих спогадах популярного в той час перукаря Івана Андрєєва.
Головний герой – хлопчик 10 років, відданий матір’ю в учні до перукаря. Дитина весь час проводить у задушливій перукарні, яка є прикладом капіталістичного міста.
Чому автор назвав Петьку жертвою великого міста? Щоб це зрозуміти, наведемо світ міста в оповіданні. Його образ створений на двох прикладах: перукарня і пейзаж за вікном.
Приміщення, де працював Петька, було просякнуте запахом недорогих духів. На стінах і вульгарних картинах сиділи мухи. Навколо все покрилося брудом. Брудними були простирадла і навіть руки працівників. Тут не думали про комфорт клієнтів, голили їх тупуватою бритвою. Та й самі відвідувачі не дбали про умови, вони були досить невибагливою публікою: п’яниці, вульгарно красиві підозрілі молодики.
Яскравою деталлю є дзеркала: одне з тріщиною, друге искривляло відображення. Таким спотвореним було сприйняття життя у городян.
Пейзаж міста теж похмурий: трава і дерева посіріли від пилу; сонце гріло безжально. В околицях стояли публічні будинки, які уособлювали безладний брудний спосіб життя місцевих жителів. Було складно побачити приємні обличчя, більшість носило відбиток жорстокості або байдужості. Одяг людей, в основному брудна і дивна, доповнювала міської колорит. Тут не проходили культурні заходи. Єдиною розвагою ставали бійки і п’яні гуляння. Звідусіль чулися неприємні хрипкі голоси, лайка і плач.
Автор описує Петьку як худу пригорблену фігурку. Голова героя була в хворобливих струпах, очі – постійно сонні, руки – завжди брудні. А на дитячому обличчі хлопчика вже прорізалися тонкі зморшки, які робили його схожим на старого карлика. Ранні зморшки – яскравий символ того, що у дитини відібрали дитинство. Життя в місті, в похмурій перукарні, перетворила героя в маленького дідка, дні якого проходили однаково безрадісно.
Місто ще не змінив і не перекрутив Петьку, але вже виснажив і привчив його до думки про безвихідь становища. Показово, що приятеля героя, Ніколку, який старше всього на три роки, місто вже зіпсував. Хлопчик курив, пив горілку і лаявся нарівні з дорослими. Петро дивився на одного і думав, що зовсім скоро він стане таким же. Але поки що герой ще мріяв знайти найкраще місце.
В оповіданні кільцева композиція: місто – дача – місто. Петі надається можливість провести час на дачі. І він потрапляє ніби у зовсім інший світ – тихий і гармонійний. Тут все було прекрасним: і природа, і люди. Але мить щастя тривав не довго. Петька знову повернувся у велике місто, який поглинув його, як маленьку жертву. У цій фразі важливий контраст: великий – маленький. Місто великий і похмурий зробив своєю жертвою маленької дитини.
Чи зможе він вирватися з лап «міста-хижака» залишається не відомим. Автор залишає це вирішити читачам.
