Дитинство Н. Заболоцького пройшло серед природи в Кизической слободі (Казань), тому поет тонко відчував всі зміни в ній, бачив красу в кожному пори року. Вірш «Вересень» було написано Миколою Олексійовичем у зрілому віці, в період, коли з-під його пера «сипалися» рядки любовної лірики. Їх слід знаходимо і в аналізованому вірші.
Тема аналізованого твору – краса ранньої осені. Автор показує, як золотий вересень пензлем розписує навколишній світ, примушуючи людей задуматися про прекрасне.
У центрі вірша вересневий пейзаж. Поет починає з опису дрібного дощику, відтворюючи легкий смуток, яка оселилася в його душі. Природа не дуже привітна – ліричного героя зустрічають «нечиста далечінь» і «скуйовджений тополя». Раптом хмари, «царство туману і морока» прорізає золотий сонячний промінь. Він дарує героєві надію, що даль не завжди буде така сумна. В підтвердження цьому червоніє листя на орешине, стає схожим на застыдившуюся дівчину.
Ймовірно, дівчина нагадує ліричному героєві давню любов. Він благає живописця домалювати юну красуню. Вона представляється автору заплакана, з ковзаючою посмішкою і крихкою як молоде деревце. Ці риси були притаманні коханим Миколи Олексійовича – Катерині і Наталі, які стали адресатами любовної лірики. Автор не вказує, хто виступає в ролі живописця, але неважко здогадатися, що це вересень, так як він малює золотими і гранатовий фарбами.
Образ ліричного героя блякне на тлі яскравого пейзажу, але читаючи між рядків, легко помітити, що мінлива осіння погода символізує його душу. Враховуючи обставини особистого життя Н. Заболоцького, можна стверджувати, що образ ліричного героя сплітається з автором.
Вірш рясніє різними фарбами – від темних до золотих тонів. Насичену вересневу палітру Н. Заболоцький відтворює за допомогою епітетів (кисть «золота», «гранатова»). Природа оживає під пером поета за допомогою метафор: «сипле дощик великі горошини», «закривається тополя скуйовджений», «даль … занавешена хмарами». Допоміжна роль відводиться порівнянь: «немов дівчина, спалахнувши, орешина засяяла», «як крізь арку кам’яних плит,… перший промінь летить…».
Вірш Н. Заболоцького «Вересень» складається з п’яти катренів з перехресною римою. Кожен куплет є продовженням попереднього. Така композиція сприяє поступового розкриття внутрішнього світу ліричного героя, відтворення неспішних змін до осінньої природи. Вересневе спокій і тиша виражаються інтонацією. Автор веде спокійний, плавний розповідь, не дозволяючи собі переривати його питаннями або вигуками.
Аналізований вірш – відображає художню манеру пізнього Заболоцького, прочиняє двері його душі, розтерзаній зрадою. Якщо не враховувати особистий підтекст, твір – прекрасний зразок пейзажної лірики поета.
