Твір «Як веселий гуркіт літніх бур…» було створено в 1851 р., тому відноситься до пізнього періоду творчості Ф. В. Тютчева. Ця пейзажна замальовка не наповнена глибоким філософським змістом, а являє собою просте спостереження за явищем природи.
Тема аналізованого вірша – річна буря, гроза. Федір Іванович стверджує, що навіть у найстрашніших природних явищах можна розгледіти прекрасне. Стихія, на його думку, – страх і веселощі одночасно.
У центрі вірша літній день, розтривожений негодою. За ним спостерігає ліричний герой, який до кінця твору залишається на задньому плані. Тим не менш, поспостерігавши за настроєм, переважаючим у віршах, можна припустити, що герой радіє чомусь.
Ф. В. Тютчев починає описувати стихію з її настання. Він розповідає, як буря веселить своїм гуркотом, а хмара температура поступово витісняє «небесну блакить». Коли ж буря починає відчувати себе повноправною господинею, вона починає грати з дібровою. Автор захоплюється шумом дерев, про що підказує риторичний вигук. Сильний вітер не обходить стороною і лісові дерева. Під його натиском вони нахиляються і тривожно радяться між собою.
Шум дерев не заглушає свист птахів. Нарешті ліричний герой помічає, як з дерева злітає перший жовтий лист. Мабуть, це перший передвісник осені, що наближається з кожним днем. Героя спогади про неї не радують, так як в останніх рядках помітна легка грустинка. Вона наголошується і обірваної синтаксичною конструкцією.
У творі Ф. В. Тютчева можна виділити дві смислові частини: у першій автор розповідає про те, як насувається буря, у другій описує її витівки. Формальна організація вірша відповідає смисловим. Текст поділений на два восьмивірша (октави). Для об’єднання рядків Ф. В. Тютчев використовував кільцеве римування. Віршовий розмір – чотиристопний ямб.
Для створення пейзажної замальовки поет використовував художні засоби. Головну роль відіграють метафори, які не тільки дозволяють уявити картини природи виразно, але і наповнюють їх звуками: «гроза раптом на діброву набіжить», «гроза… збентежить небесну блакить…», «вся діброва затремтить», «тривожно нарікають їх вершини». Епітети відіграють допоміжну роль, багато з них виражені прислівниками: «тривожно нарікають», набіжить «необачно-шалено», «лісові велетні», «немолчно чути», жовтий лист». Порівняння в тексті одне: «нарікають, як радячись між собою».
Помітну роль у вірші грає алітерація. Наприклад, за допомогою слів з приголосним «р» передається звук грому: «гуркіт літніх бур», «раптом на діброву набіжить». Лексеми з приголосними «ш», «з», «ж» допомагають відтворити шум дерев: «діброва затремтить широколистяно і шумно».
Аналізований твір Ф. В. Тютчева – прекрасний зразок динамічного пейзажу, наповненому звуками.
